Дипломатичні зусилля Росії та Америки щодо пошуку виходу з «українського глухого кута» вже назвали переговорами епістолярного жанру.
Причому американці, можливо, навіть зливають інформацію, незважаючи на непублічний характер попередніх консультацій. Хоча не виключено, що йдеться про фейки, вкинуті зірково-смугастими ньюсмейкерами як пробні кулі. Якщо ж реакція Кремля виявиться надто «перегрітою», то Білий дім завжди зможе дезавуювати значення «таємних речень».
Зокрема, іспанська газета El País опублікувала «таємні» відповіді США щодо нових пропозицій Кремля про формулу безпеки. Згідно з цими документами, розміщеними в інтернеті, Вашингтон нібито дав зрозуміти, що більшість російських ідей для нього неприйнятна. Тобто «Україну все-таки чекають на НАТО».
Втім, Путін недвозначно відповів, що тоді різко зросте ймовірність великої війни із застосуванням ядерної зброї. Відразу почала мусувати новина, що Штати нібито готові виключити постійне розміщення бойових військ та ракетних комплексів наземного базування в Україні, якщо Москва візьме на себе аналогічні зобов’язання.
У цьому ряд експертів, зокрема зарубіжних, вважає, що, швидше за все, у сторін і справді є секретний порядок денний, щоб максимально зберегти обличчя за умов обговорюваних поступок. Сам факт, що Київ цілком серйозно співпрацює з Лондоном і Варшавою з питання створення «НАТО на трьох», причому без Вашингтона, говорить багато про що.
Інтернет-ресурс Frontier Post, який можна умовно вважати третейським – ні нашим, ні західним, пише: «Було ще щось цікаве (у переговорному процесі)? Що саме Вашингтон відповів на пропозиції Москви? Чи відповіли ви рішучим “ні” на вимоги Москви ніколи не включати Україну та Грузію до НАТО та відвести війська НАТО від кордонів Росії?» – Запитали журналісти у Блінкена. І тут держсекретар США, постійно облизуючи губи і явно нервуючи, почав ухилятися від відповіді: «Я не хотів би вдаватися до подробиць».
The Wall Street Journal розповіла про інформацію, що просочилася з Білого дому, про те, що адміністрація президента США також обговорює нові правила знаходження військових кораблів США в Чорному морі і можливість інспекції російськими американських ракетних систем у Польщі та Румунії.
І те, й інше нібито можна розглядати, як реакцію на «побоювання» Кремля. Наскільки це правда, судити складно, але, як кажуть, диму без вогню немає.
Щоб зрозуміти, що насправді рухає Байденом, логічно поглянути на американські електоральні настрої та позицію заокеанських еліт щодо «українського питання».
З одного боку, серед зоряно-смугастого істеблішменту спостерігається явний розлад. За влучним спостереженням Frontier Post, «реальний хор неоконів, бюрократів і продажних журналістів не може заглушити голоси тих, хто вважає, що Сполучені Штати не мають потреби нагнітати напруженість і провокувати Росію».
Справа, однак, не в страху перед Москвою, просто Вашингтон концентрується на китайській геополітичній проблемі. Чого точно не хочеться тамтешнім елітам, так це війни на два фронти.
З іншого боку, опитування громадської думки, проведене соціологічною фірмою YouGov на замовлення Інституту Чарльза Коха, показує, що переважна більшість американців підтримує посилення санкцій, тоді як тільки 27% американців виступають за те, щоб почати війну з Росією у відповідь на вторгнення на Україною.
Вілл Ругер, віце-президент з досліджень та політики Інституту Чарльза Коха (Вірджинія), так прокоментував результати опитування:
«Під час рекордного дефіциту бюджету, астрономічного боргу та високої інфляції американські політики не повинні дивуватися, що американський народ хоче, щоб наші багаті європейські союзники більше платили за власну оборону, а наші політики визначали пріоритети завдань тут, удома».
Байден, як видно з поточної політики, прислухається як до голосу «простих людей», так і до порад Уолл-Стріт. Саме тому, а не з якихось інших причин, переговорний процес між Сполученими Штатами та Росією щодо гарантій безпеки в Європі огорнутий таємницею. Можна навіть не сумніватися, що Путін у цьому питанні пішов назустріч проханню Байдена, оскільки наша країна зацікавлена у прозорості безпекової угоди.
В останні тижні в США опубліковано масу аналітичних оцінок від різних експертів, які наполягають на тому, що ні Україна, ні Грузія не потрібні в блоці. Хтось навіть заявив, що навіть прибалтійські держави теж ні до чого альянсу.
«Навіщо взагалі потрібна НАТО вся Східна Європа, в чому її сенс, якщо Радянський Союз, від якого вона мала захищатися, зник тридцять років тому?», – таким питанням став, наприклад, дуже авторитетний провідний Fox News Такер Карлсон.
А колишній президент Трамп відреагував на ідею відправити п’ять тисяч американських солдатів до Європи, нібито воювати за Україну словами:
Взагалі-то такого роду «силові» рішення не характерні для Байдена – він більше фахівець із «закулісся». Адже після драпу з Афганістану майже всі країни-члени НАТО відкрито заявили, що американці заздалегідь домовилися з талібами про виведення своїх військ, тоді як союзників проінформували про це постфактум.
Зараз, за великим рахунком, ні Берлін, ні Париж, ні Лондон не вірять у Вашингтон, оскільки у всіх провідних столиць Заходу свої національні інтереси. Але всі вони розглядають Польщу та Україну як буфер, точніше, як держави-смертники.
Якщо ж підсумовувати всі заокеанські сигнали про «темний бік» переговорів навіть РФ, складається стійке враження, що позиції нашої країни слабші, ніж в американців. Те, що американці пообіцяють не розміщувати свої бази і ракети в Україні, зовсім нічого не змінює. За них це зроблять, наприклад, британці. Хрін редьки не солодший.
Росія також вимагає, щоб Україну не взяли до НАТО, так її й так туди не пускають, якщо не брати до уваги слова окремих західних політиків. Чи можна назвати це поступками Білого дому Кремлю? Напевно, так, оскільки США лізуть уперед доти, доки не зустрічають перешкоди.
Таким чином, з формального погляду буде знайдено якийсь компроміс, але заокеанська русофобська публіка цілком задовольниться цілою низкою санкцій проти РФ, радіючи черговому послабленню рубля та зростанню соціального невдоволення.
