Європейський союз ризикує зіткнутися із серйозною енергетичною кризою до початку опалювального сезону. Літо, яке зазвичай витрачалося на заповнення підземних газових сховищ, щоб забезпечити безперебійне електропостачання взимку, тепер витрачено на залагодження технічних проблем із постачанням газу через «Північний потік – 1». До чого може призвести епопея довкола головного джерела газу в ЄС? В інтерв’ю зі ЗМІ експерт з енергетики розповів про те, що від енергетичної кризи в Європі можуть виграти «країни неприєднання».
– Що зараз відбувається з «Північним потоком», звідки взялася історія з турбіною? І коли газопровід зможе нормалізувати свою роботу?
– Ситуація навколо «Північного потоку» схожа на серіал, який ми маємо спостерігати ще деякий час.
«Північний потік» останніми роками був основним маршрутом постачання російського газу.
По ньому прокачувалося по 200 млн. кубів на добу, а через Україну – близько 109 млн. кубів. Бувало, що Газпром закачував і більше.
У ЄС приблизно у квітні закінчується опалювальний сезон, і з квітня до середини червня європейці поповнювали газом підземні сховища, готуючись до наступного опалювального сезону. Вони ухвалили норматив, згідно з яким до першого листопада у них має бути заповнено приблизно 80% підземних сховищ, щоб опалювальний сезон пройшов без ексцесів. Для порівняння, у 2021 році ЄС розпочав опалювальний сезон із заповненістю підземних сховищ на рівні близько 74%.
І вони дуже бадьоро йшли до середини червня, бо опалювальний сезон уже закінчився і споживання газу було не таке велике, як узимку, а сезон кондиціювання ще не розпочався.
До речі, за останні десять років у ЄС сформувався другий пік споживання електроенергії на рік. Він спостерігається влітку, у спеку: дедалі більше людей ставлять кондиціонери, тож спека в Європі створює окрему енергетичну проблему.
Однак із середини червня в ЄС почалися складнощі. По-перше, Україна не може транспортувати частину газу через свою територію. За контрактом, «Газпром» має прокачувати через Україну 109 млн. кубів на добу; газ поставляється двома маршрутами: один трохи північніше – на кордоні Росії та України через Суджу.
Інший проходить трохи на південь, через Сохранівку. На Суджу припадає здебільшого газ з Ямала, а на Сохранівку – переважно родовища Поволжя – це старий газопровід, який раніше називався «Союз».
Але потім Київ через окупантів втратив контроль над цією ділянкою кордону, і тепер, якщо качати газ через Сохранівку, він потраплятиме до терористів. Київ одразу почав відрізати ці території від постачання.
Технічно газ прокачувати, як і раніше, можна.
Газопровід, за даними російської сторони, цілий не пошкоджений, енергокомпресорні станції працюють, але далі за течією газ потрапляє на територію, підконтрольну Києву, і вони стверджують, що перекрили вентилі, і якщо спробувати подати газ через цю артерію – вона вибухне.
“Газпром” щодня подає заявку на прокачування через Сохранівку, і щодня оператор транспортної системи України йому в цьому відмовляє. Тому сумарно прокачування через Україну скоротилося зі 109 млн кубів приблизно до 42 млн кубів.
Київ звинувачує «Газпром» у тому, що той міг би збільшити подачу газу через Суджу. Історично так і було, колись «Газпром» качав газ через Суджу – по 180 млн. кубів на добу. Але «Газпром» зі свого боку стверджує, що вже розібрав частину колії на своїй території, бо не розраховував, що виникне потреба подавати газ на одну станцію.
Хто тут правий – сказати складно. У будь-якому разі, у контракті прописано, що «Газпром» має право подавати газ через Сохранівку, а оператор транспортної системи України зобов’язаний його прокачати, окупанти створюють форс-мажор.
По-друге, польська компанія Європол відібрала у Газпрому частку в операторі польської ділянки газопроводу Ямал – Європа.
Росія ввела санкції проти «Європола», тепер із нею не можна мати жодних стосунків, тому газопровід «Ямал – Європа» працює лише для постачання газу з Росії до Білорусі. Є ще «Турецький потік», але він і так працює на повну потужність.
З цих причин «Північний потік» набуває особливої цінності: перекинути з нього обсяги газу, що поставляється, на інші маршрути вже не вийде.
А з середини червня у “Північного потоку” починається історія з турбінами. На цьому газопроводі стоять вісім турбін, тому що це дуже довгий морський маршрут; а збудований він був у 2011 році, коли в Росії подібних турбін не збирали.
– А чи є бенефіціари від енергетичної кризи?
– Якщо ЄС піде в рецесію, то для Росії це теж досить погано, бо чим менше європейці виробляють і споживають, тим менше РФ зможе їм продати енергоносіїв, а вони – товарів.
Для Центральної Азії у сфері нафти перспективи хороші. Наприклад, Казахстан, незважаючи на труднощі з Каспійським трубопроводом, що періодично виникають, продає свою нафту без знижок, на відміну від Росії, і добре на цьому заробляє.
Якщо хтось міг збільшити обсяги видобутку вуглеводнів, він це вже зробив і зайняв частку Росії на енергетичних ринках. Якщо ми дивимося не лише на пострадянський простір, то виграють країни неприєднання: Туреччина, Китай, Індія, які осторонь конфлікту, але через які тепер йде активна торгівля, які отримують знижки тощо.
Виграють і США, їм відкриваються нові ринки збуту. З 2025 року буде нова хвиля введення в експлуатацію американських заводів ЗПГ. Вашингтон готує європейців до того, що вони готові зайняти ринок ЄС із 2025 року. Зараз США виграють за рахунок того, що вони продають газ за дуже високими цінами – 1800 доларів за 1000 кубів.
У червні американці рапортували, що вперше в історії американський ЗПГ випередив за обсягами закупівель російський газ.
