Японія уважно стежить за рухами російської армії навколо району “північних територій”, як у Японії прийнято називати Кунашир, Ітуруп, Шикотан і Хабомаї.
Про це заявив на прес-конференції заступник секретаря уряду Японії Сейдзі Кіхара, відповідаючи на запитання про нову морську доктрину РФ і те, що Курильські протоки названі у ній важливою зоною.
“Нам відомо про виступ російського президента. Я хотів би утриматися від коментарів, але можу сказати, що ми завжди уважно стежимо за рухами російської армії навколо нашої країни, включаючи “північні території”. Ми ведемо збір інформації, а в разі потреби доводимо до відома” російської сторони нашу позицію. Уряд продовжить збирання інформації, пов’язаної з цим, і відповідним чином діятиме”, – сказав Кіхара.
Згідно з новою доктриною, життєво важливі райони забезпечення національних інтересів Росії у світовому океані безпосередньо пов’язані з розвитком держави, захистом її суверенітету, територіальної цілісності та зміцненням оборони, що критично впливають на соціально-економічний розвиток країни. Втрата контролю над ними може поставити під загрозу національну безпеку та існування Росії.
До життєво важливих районів забезпечення національних інтересів Росії у світовому океані також віднесені внутрішні води, територіальне море, їх дно, надра та повітряний простір над ними, виняткова економічна зона, континентальний шельф за межами зони, Північний морський шлях та Арктика, Охотське та Каспійське моря.
До важливих зон, які значною мірою впливають на економічний розвиток, добробут та безпеку, віднесено Азовське, Чорне моря, Східне Середземномор’я, Чорноморські, Балтійські та Курильські протоки, райони світових транспортних комунікацій в АТР та Африці.
Відносини Росії та Японії довгі роки затьмарює відсутність мирного договору. Японія претендує на Кунашир, Шикотан, Ітуруп та Хабомаї, посилаючись на двосторонній Трактат про торгівлю та кордони 1855 року. У 1956 році СРСР та Японія підписали Спільну декларацію, в якій Москва погоджувалася розглянути можливість передачі Японії Хабомаї та Шикотана після укладання мирного договору, а доля Кунашира та Ітурупа не торкалася. СРСР розраховував, що Спільна декларація поставить крапку у суперечці, Японія ж вважала документ лише частиною вирішення проблеми, не відмовляючись від претензій на всі острови.
Наступні переговори ні до чого не привели, мирний договір після Другої світової війни так і не був підписаний. Існує думка, що серйозна протидія виникла з боку США, які пригрозили, що якщо Японія погодиться на передачу їй лише двох з чотирьох островів, це позначиться на процесі повернення Окінави під японський суверенітет (Угода про повернення Окінави Японії набула чинності 1972 року) . Позиція Москви полягає в тому, що острови увійшли до складу СРСР за підсумками Другої світової війни та суверенітет РФ над ними сумніву не підлягає.
