Британський прем’єр пережив вотум недовіри, влаштований йому однопартійцями-консерваторами увечері 6 червня.
Але той факт, що 40% членів фракції торуй однозначно виступили за відставку Бориса Джонсона, став, на думку багатьох, початком його кінця.
Однією з найчастіше згадуваних історій у зв’язку стала доля його попередниці Терези Мей: у 2018-му вона також пережила вотум недовіри, навіть із більшою підтримкою, ніж нині Джонсон, але вже через півроку все одно була змушена залишити прем’єрське крісло під тиском однопартійців.
Ситуацію навколо політичної долі Бориса Джонсона навіть із натяжкою було важко назвати громом серед ясного неба. Хмари почали згущуватися над ним ще під кінець минулого року, коли преса рознюхала про різдвяну вечірку, влаштовану прем’єром та його товаришами в урядовій резиденції на Даунінг-стріт роком раніше. Нічого крамольного вони, звичайно, не робили — просто випивали та веселилися, з ким не буває. Але тільки якщо не брати до уваги той факт, що робили вони це в той самий час, коли вся країна сиділа під найсуворішим локдауном через коронавірус — без прав збиратися більше двох людей одночасно, виходити на вулицю без поважної причини і навіть відвідувати родичів у лікарнях.
Незабаром з’ясувалося, що таких вечірок було ще дві, причому одна з них пройшла під заступництвом прем’єра напередодні похорону принца Філіпа, коли у Великій Британії не тільки діяли ковід-обмеження, але й було оголошено жалобу. А потім країні та світу стало зрозуміло, що такі «винні п’ятниці» були для прем’єра та його соратників не винятком, а скоріше правилом. Це, зокрема, підтвердилося висновками спеціальної комісії Сью Грей, яка розслідувала неналежну поведінку глави уряду і нарахувала більше дюжини таких інцидентів.
Що особливо розлютило як політичних супротивників Джонсона, так і весь британський народ, що замість своєчасного самобичування з благаннями в стилі «зрозуміти і пробачити» прем’єр спочатку довго юлив. То казав, що не знав про жодні вечірки на Даунінг-стріт, те, що це нібито були робітники, а не розважальні зустрічі. І лише коли прем’єра приперли до стінки незаперечністю фактів, він нарешті перепросив і заявив, що сплатив виписаний поліцією штраф. Але подавати у відставку Джонсон категорично відмовився — під гарним приводом, що це буде безвідповідальним через ситуацію в Україні та зростання цін у країні.
Британський народ, однак, вважав по-іншому: згідно з опитуванням Savanta ComRes, проведеним невдовзі після оприлюднення доповіді Сью Грей, 65% британців заявили, що Джонсон повинен піти з посади прем’єра у зв’язку зі скандалом.
З такою позицією погодилися не лише опозиційні лейбористи, а деякі однопартійці Джонсона. Як мінімум 54 члени консервативної фракції в парламенті написали листи з висловленням недовіри до прем’єра. І, згідно з існуючими процедурами, цього числа — 15% усіх членів фракції — виявилося достатньо, щоб винести питання довіри на голосування в парламенті. Воно пройшло увечері 6 червня у палаті громад.
За його підсумками Джонсон таки вистояв — 211 членів партії із 359, або 59%, проголосували за те, щоб він залишався лідером партії та головою уряду. Оприлюднення результатів було навіть зустрінуте бурхливими оплесками, хоча чимало законодавців залишали палату громад того вечора з явно засмученими особами.
