Заяви білоруського президента Олександра Лукашенка про прагнення НАТО зазіхнути на територіальну цілісність його країни давно стали предметом скептичних коментарів.
Проте на тлі гострої внутрішньополітичної кризи президент не раз заявляв, що при необхідності розмістить у себе не те що російську військову базу, чого так бояться в Європі, а «всю російську армію». Москва не проти такої співпраці. Міністр оборони Сергій Шойгу ще в 2013 році говорив про швидке розміщення російської авіабази в Білорусі. Але на ділі Лукашенко продовжує м’яко саботувати військову інтеграцію з Росією, і, схоже, такий стан речей його цілком влаштовує. Чому, незважаючи на формальний союз, в Білорусії досі немає російських військових баз і чого насправді боїться Лукашенко.
На початку серпня під час «Великого розмови» з журналістами Лукашенко нагадав білорусам, що на території Європейського союзу (ЄС) розміщені мільйони американських військових об’єктів, частину з яких оснащені ядерним озброєнням і безпосередньо загрожують національній безпеці країни. У зв’язку з цим він закликав Захід «не паритися», якщо в Білорусії раптово з’являться одна або кілька російських або китайських військових баз. Однак політик обмовився, що поки у країни немає ніякої необхідності запрошувати іноземний контингент, захистити себе Білорусь здатна самостійно.
В даний час на території Білорусі розташовані два російські військові об’єкти: 43-й зональний вузол зв’язку Військово-морського флоту (ВМФ) «Вілейка» в Мінській області та 474-й окремий радіотехнічний вузол (Орту) «Барановичі» під Брестом. Перший комплекс забезпечує зв’язок атомних підводних човнів в Атлантичному і Індійському океанах, другий попереджає про ракетний напад з боку Північної Атлантики і Норвезького моря.
При цьому обидва об’єкти не наділені статусом військових баз. На їх території немає летального зброї, військові там займаються лише розвідкою і зв’язком. Ці комплекси з’явилися в Білорусі в 1995 році на умовах безоплатної оренди. За їх розміщення Росія списала союзнику 900 мільйонів доларів заборгованостей по закупкам нафти і газу, а також взяла на себе зобов’язання ділитися відомостями про ракетно-космічну обстановку за кордоном. Договір про використання об’єктів був укладений на 25 років. В кінці серпня 2021 року Лукашенко під м’яким тиском російської сторони схвалив його продовження на тих же умовах.
Однак до початку масових протестів в серпні 2020 року білоруський президент прямо дорікав Росію в небажанні платити за оренду військових майданчиків і навіть натякав, що може розірвати угоду за закінченням терміну давності. «Скільки ви нам заплатили за ці бази за цей час після розпаду Радянського Союзу? Це не таємниця. Нуль! Наприклад, за Байконур тільки офіційно ви платите близько 200 мільйонів доларів», – говорив він.
Після завершення мітингів і страйків Лукашенко все ж пом’якшив риторику. Він пообіцяв спільно з Росією виробити єдину оборонну політику і доручив Генеральному штабу «кардинально переглянути» військову доктрину Союзної держави в бік більшої інтеграції. Які конкретно зміни будуть прийняті в цьому ключі, поки залишається загадкою. Відомо лише, що про створення єдиної армії мови не йде. При цьому не можна заперечувати, що співпраця по лінії армій стало більш тісним.
Лукашенко сильно переоцінює роль Білорусі в забезпеченні безпеки російських кордонів, припустив політолог Андрій Суздальцев. У реальності, вважає він, основну роль в захисті західних рубежів Росії грає угруповання військ, розміщена в Калінінграді. У Москві чудово усвідомлюють це і тому не поспішають занадто сильно розвивати військову інфраструктуру сусіда.
В реальності Калінінград прикриває Білорусь, а не Білорусь Росію. Він першим вступить в бій у разі атаки, а білоруська армія серйозного опору чинити не зможе.
На думку експерта, президент Білорусі не бажає посилення російської присутності на своїй території, намагається вибудувати військову інтеграцію з Москвою на своїх умовах і розраховує отримати більшу компенсацію. «Розміщення бази остаточно прирікає його на союз з Росією, а він цього дуже не хоче. Росія потрібна Лукашенко виключно як ресурс: гроші, газ, доступ до ринку, технологіям», – упевнений політолог.
Суздальцев також вважає, що в Москві прекрасно розуміють таку логіку, а тому не поспішають надавати білорусам військові технології. Він нагадав, що відразу після перемоги на виборах в 1995 році Лукашенко продав єдину в розпорядженні Білорусі систему С-300 американцям. У теперішній же час країна продовжує поставляти товари подвійного призначення в Україну, в тому числі значні обсяги палива.
«Ми ж розуміємо, що технології, які отримає Білорусь, рано чи пізно будуть передані в Китай, США і в Україну. Сам Лукашенко не вважає це якоюсь трагедією. Все, що йде з Росії, можна не оплачувати, перепродувати. Це вже стало традицією», – зазначив політолог.
Питання з розміщенням російської бази в Білорусі теж непростий. З середини 2010-х років, нагадав фахівець, США вивчали можливість розміщення своїх систем ПРО в Польщі, і це дійсно могло серйозно відбитися на безпеці Росії і Білорусі. Ідея будівництва нових аеродромів поблизу Ліди тоді розглядалася Кремлем як спосіб протистояти планам ворога. «Це дозволило б нам здійснити миттєвий наскок на ці системи ПРО в разі нападу. Зараз це питання (з розміщенням систем ПРО в Польщі) заморожений, і Росія не бачить жорсткої необхідності в будівництві нових військових об’єктів», – уклав Суздальцев.
