Як зірвався мирний договір у 2022 році, і що в ньому було написано.
Німецьке видання Die Welt публікує докладний опис проекту мирного договору про закінчення війни між Україною та Росією на основі Стамбульських угод, який так і не було підписано навесні 2022 року.
«Навіть після більш ніж двох років війни, у ретроспективі угода, як і раніше, видається вигідною», – коментує видання.
У статті про цей документ йдеться, що обидві сторони узгодили його до 15 квітня 2022 року (тобто, переговори тривали вже після того, як стало відомо про масові вбивства в Бучі).
За інформацією видання було узгоджено практично всі моменти, крім кількох, які «мали обговорити особисто Володимир Путін та Володимир Зеленський на зустрічі на найвищому рівні, але цього так і не сталося».
Зокрема, згідно зі статтею 1 проекту договору, Україна зобов’язалася дотримуватися «постійного нейтралітету». Таким чином Київ відмовився від будь-якого членства у військовому союзі. У тому числі й у НАТО.
Україна також погодилася ніколи не «отримувати, не виробляти і не купувати» ядерну зброю, не допускати в країну іноземних військ і не надавати своєї військової інфраструктури, включаючи аеродроми та морські порти, для іншої країни.
Крім того, Київ утримався від проведення військових навчань з іноземною участю та від участі у будь-яких військових конфліктах. Згідно зі статтею 3 документа, ніщо прямо не заважало Києву стати членом ЄС.
Натомість Росія пообіцяла більше не нападати на Україну. Щоб Київ міг бути у цьому впевнений, Москва погодилася, що п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН — США, Великобританія, Франція, Китай та сама Росія можуть надати Україні всеосяжні гарантії безпеки. У статті 5 проекту договору Київ та Москва домовилися про механізм, що нагадує положення про допомогу НАТО.
У разі «збройного нападу на Україну» держави-гаранти зобов’язуються підтримати Київ у його праві на самооборону, закріплене у статуті ООН, протягом максимум трьох днів. Ця допомога могла б здійснюватися «спільними діями» всіх чи окремих держав-гарантів.
Згідно зі статтею 15, цей договір повинен був бути ратифікований кожною державою, яка його підписала, щоб гарантувати обов’язкову силу відповідно до міжнародного права.
Проте гарантії безпеки, які лежали на столі навесні 2022 року, вимагали б схвалення США, Китаю, Великобританії та Франції. Росія також хотіла включити Білорусь, а Київ хотів увімкнути Туреччину. Однак першою метою переговорників у Стамбулі було створення спільного розуміння принципів мирних домовленостей між Києвом та Москвою, щоб використати текст як основу багатосторонніх переговорів.
Очевидно, це було зроблено на прохання України, щоб показати, що Росія готова використати механізм захисту у стилі НАТО.
За підсумками переговорів у Стамбулі делегації обох країн обговорили проект угоди від 15 квітня на переговорах онлайн.
Стаття 8 говорить, що Крим та порт Севастополь виключені із гарантій безпеки. Таким чином Київ фактично надав Росії контроль над півостровом.
У документі залишається незрозумілим, яку частину східної України має виключити з обіцянок держав-гарантів про захист і, відповідно, залишитися під контролем РФ
Але Стамбульське комюніке показує, що Київ погодився виключити частини Донецької та Луганської областей, які Росія контролювала вже до початку війни.
У ході переговорів Росія дала зрозуміти про свою готовність піти з України, але не з Криму та тієї частини Донбасу, яка має бути виключена із гарантій безпеки. Тобто Росія мала відвести війська, по суті, на лінію 24 лютого 2022 року.
Глави держав мають обговорити деталі виведення військ безпосередньо. Два українські переговорники незалежно підтвердили це Die Welt.
Щоправда, були й проблеми: Росія вимагала, щоб у разі нападу всі держави-гаранти дали згоду на активацію механізму допомоги. Це дало б Москві право вето застосування захисного механізму. Крім того, Москва відкинула вимогу України про те, щоб держави-гаранти могли створити безпольотну зону над Україною у разі нападу.
Також невирішеним залишалося питання щодо майбутньої чисельності української армії. Київ частково відповів на вимоги Росії щодо демілітаризації. Згідно з «Додатком 1», Москва зажадала від Києва скоротити свою армію до 85 тисяч солдатів. Україна запропонувала контингент чисельністю 250 тисяч солдатів.
Розійшлися думки щодо кількості військової техніки. Росія вимагала скоротити кількість танків до 342, тоді як Київ хотів зберегти до 800. Україна хотіла лише скоротити кількість бронетехніки до 2400, тоді як Росія вимагала щоб залишилося лише 1029.
Різниця була також велика, коли справа стосувалася артилерійських знарядь. Москва планувала 519, Київ – 1900. Київ хотів зберегти 600 систем залпового вогню з дальністю до 280 кілометрів, за задумом Росії, їх мало бути 96 з максимальною дальністю 40 кілометрів; За бажанням Росії кількість мінометів має бути скорочена до 147, а протитанкових ракет – до 333, за бажанням Києва – до 1080 і 2000 відповідно.
Крім того, українські ВПС мали бути скорочені. Москва вимагала залишити 102 винищувачі та 35 вертольотів, Київ наполягав на 160 літаках та 144 вертольотах. За російськими пропозиціями у ВМС України мало залишитися два бойові кораблі, за українськими – вісім.
Також Україна не дала згоди на частину вимог РФ – зробити російську мову другою офіційною мовою в Україні, зняти взаємні санкції та відкликати позови у міжнародних судах, а також законодавчо заборонити «фашизм, нацизм та агресивний націоналізм».
Але навіть з урахуванням того, що частина пунктів залишалася спірною, проект угоди показує, наскільки сторони близькі до можливої мирної угоди у квітні 2022 року, зазначає видання. Путін і Зеленський мали вирішити розбіжності, що залишилися, в особистій бесіді.
«Навіть після більш ніж двох років війни угода все ще здається вигідною у ретроспективі.
«Це була найкраща угода, яку ми могли б укласти», – сказав член тодішньої української переговорної делегації Die Welt.
Україна вже кілька місяців перебуває в обороні та зазнає тяжких втрат. Озираючись назад, Україна на той час була у сильнішій переговорній позиції, ніж зараз. Якби війна зі втратою могла бути припинена приблизно через два місяці, це врятувало б життя незліченної кількості людей та багато страждань», – пише видання.
Стаття 18 проекту договору показує, що переговорники передбачали, що Зеленський і Путін підпишуть документ у квітні 2022 року.
«Вказівка на те, чому Путін і Зеленський так і не зустрілися на очікуваному заключному мирному саміті, було надано українським переговорником Давидом Арахамією в телевізійному інтерв’ю в листопаді 2023 року. Він сказав, що тодішній прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон 9 квітня приїхав до Києва і заявив, що Лондон не підписуватиме «нічого» з Путіним – і що Україна має продовжувати бойові дії. Пізніше Джонсон відкинув це твердження. Однак є підстави підозрювати, що пропозиція надати гарантії безпеки Україні за погодженням з Росією на цьому етапі вже провалилася», – резюмує Die Welt.
