Ситуація між Азербайджаном та Вірменією розвивається за протилежними векторами. З одного боку — зліт дипломатичної активності, наскрізні вояжі регіоном Клаара та Боно, заяви, зокрема в Єревані, на підтримку мирного порядку денного.
З іншого боку, різке зростання небезпечних озброєних провокацій — і на умовному кордоні, і в Карабаху. Позиції ЗС Азербайджану зазнають обстрілів десятки разів. Причому, на думку азербайджанських військових, мова йде про «розвідку боєм», спробу виявити вогневі точки та позиції азербайджанської армії. А це вірна ознака: планує командування «зінворів» щось значно масштабніше, ніж нинішні обстріли.
Так, як зазначають багато експертів, і в Карабаху, і на умовному кордоні взимку настає певна «військово-стратегічна пауза», а навесні, коли починає танути сніг, військова активність знову зростає. Ця обставина пояснює багато, але не все. Будемо реалістами: ще ніколи у регіоні так чітко не говорили про ризик початку третьої карабахської війни, причому на загострення знову грає Вірменія. І так само не можна не помітити кричущої неадекватності в поведінці багатьох посередників. Які не бачать в упор провезення в Карабах мін, зброї, ротації особового складу вірменських НВФ і не ставлять запитань, для чого вся ця «метушня».
Чесно кажучи, можна пояснити, чому у Вірменії вирішили почати новий виток гри на загострення. Єреван, як уже зазначалося, мабуть, планує нову «силову модерацію» переговорів. Те, що сьогодні на них обговорюється, не влаштовує Вірменію жодним чином, та ще й Азербайджан — треба ж! — поводиться як країна-переможець, і Пашинян навіть скаржитися на це прямо з трибуни Мюнхенської конференції. Вести переговори на таких умовах у Вірменії, мабуть, не хочуть, а найкращий спосіб «перезавантаження» дипломатії, на думку єреванських стратегів, — це війна.
Але на що розраховують у Вірменії? Особливо після свого розгрому у 44-денній війні? Навіть якщо винести за дужки оцінки ізраїльського експерта вірменського походження Сергія Мелконяна, на думку якого всі розмови Єревана про нову зброю — це не більше, ніж «туфта»? Індія? Так, у Делі можуть продати Єреванові пару гармат, але, по-перше, на них ще треба знайти гроші. А по-друге, і «по-перше», воювати замість Вірменії Індія не стане. Росія? Так, це історичний союзник, і саме російські «їхтамнети», включаючи 366 полк і Псковську дивізію ВДВ, в першу карабахську війну піднесли Вірменії на блюдечку азербайджанські землі. Так, сьогодні у Москві будують плани розриву азербайджанських експортних трубопроводів руками Вірменії. Але й тут навряд чи воюватимуть за вірменські територіальні апетити. Росії не до примх Єревана — країна безнадійно загрузла в українській війні, на яку кинуто всі сили та ресурси. Тут уже не вийде надсилати Вірменії транспортні літаки зі зброєю на мільярди доларів. Євросоюз? Але, як уже розповідав Minval, Брюссель вустами Марії Кальюранд дав зрозуміти Єревану: доки Вірменія входить до ЄАЕС та ОДКБ, жодних гарантій безпеки від Брюсселя вона не отримає. Але тоді чим керуються у Вірменії?
А ось тут є тонкощі. Які скоріше лежать у сфері піару та стереотипів, ніж реального розкладу сил. Цій обставині не завжди приділяється належна увага, але у Вірменії не просто продовжують вірити у фейки часів 44-денної війни, начебто на боці Азербайджану воювали «сирійські найманці», «афганські моджахеди», «війська НАТО» і, найголовніше, турецькі солдати . У те, що Вірменія програла війну саме Азербайджану, не НАТО, не «сирійським найманцям» і «турецькій армії», тут просто відмовляються вірити.
І в нинішній ситуації цілком можуть переконати себе, нібито для Вірменії відкривається вікно можливостей — мовляв, Туреччини після катастрофічного землетрусу на південному сході країни і напередодні виборів буде просто не до Азербайджану. Тим більше, що вірменський істеблішмент завжди відрізнявся здатністю «бачити» не те, що відбувається в реальності, а те, що дуже хочеться «побачити».
Але в такому разі Вірменія отримає ще одну «війну перекинутих прогнозів». Коли з’ясується не лише те, що землетрус далеко не обнулив військово-політичний потенціал Туреччини, а й щодо Азербайджану у громадській думці Турецької Республіки надто переконливий «консенсус». Насамперед Вірменії доведеться мати справу з Азербайджанською Армією. Тієї самої, яку Єреван катастрофічним для себе чином недооцінив і у квітні 2016 року, і у вересні 2020 року, і під час сутичок біля озера Гарагель, і потім, під час вересневих боїв 2022 року. І у всіх випадках левову частку відповідальності за військово-політичну катастрофу несуть саме вірменські піарники. Ті самі, котрі у відповідь на повідомлення, що Азербайджан нарощує військовий бюджет і демонструє на парадах нові зразки зброї, відмахувалися: військовий бюджет піде на генеральські дачі, воює не зброя, а люди, і взагалі цю зброю лише показують на парадах для внутрішнього вживання. Почитайте азербайджанські опозиційні ресурси — там упевнені, що нинішній уряд не воюватиме!
Коли у квітні 2016 року Вірменія спровокувала зіткнення, Азербайджан у відповідь продемонстрував свою нову армію «у справі», за 45 хвилин прорвавши хвалену «лінію Оганяна», а експерти заговорили про те, що конфлікт мав військове рішення, ті ж піарники в один голос переконували всіх, і насамперед себе: звільнення висоти Лелетепе — це випадковість, у Азербайджану був один підготовлений турками зведений полк, і ми його розгромили, і взагалі, якби Росія не зупинила війну, ми вже пили б чай у Баку.
