Молдова може стати наступною «адресою війни» — гаряча хроніка останніх днів нагадала про це ще раз.
Володимир Зеленський, президент України, під час свого європейського турне озвучив сенсаційну інформацію: Україна перехопила план російських спецслужб щодо руйнування Молдови, і він дуже схожий на те, що готувала РФ для захоплення України. Щоправда, зазначив: йому поки що не відомо, чи віддала Москва наказ про здійснення цього плану.
У Москві, як і слід було очікувати, «включили непонятку». Дмитро Пєсков, прес-секретар президента РФ, заявив: у Кремлі не знають, про «перехоплений план дестабілізації Молдови» говорив Зеленський.
Але в Москві, напевно, знають про інтерв’ю глави МЗС Сергія Лаврова, де він, крім усього іншого, ще й заявив, що шкідливий Захід «підбирає» Молдову на роль «наступної України». Мовляв, там «поставили» президента (Майю Санду), яка сама рветься до НАТО. У Кишиневі на слова Лаврова відреагували вже тоді, «Категорично відкидаємо заяву глави російської дипломатії, яка не відповідає істині і є частиною вже відомої загрозливої риторики російської дипломатії», — написав голова прес-служби МЗС Молдови Данієл Воде у Facebook.
Але тепер Зеленський заговорив уже про перехоплений план дестабілізації Молдови. А це вірна ознака, що в цій країні найближчим часом може стати справді «гаряче». Тим більше, що Молдова, якщо хтось забув, теж зона «замороженого» конфлікту. Тут є своє вогнище збройного сепаратизму – Трансністрія, або, як його називають у Росії, Придністров’я. Досі цей конфлікт вважався надійно «замороженим». Тут розміщено російських миротворців, встановлено «лінію розмежування», і з неї не приходять новини про перестрілки, порушення режиму припинення вогню тощо. Але зараз, судячи з багатьох ознак, тут уже увімкнувся «годинний механізм» майбутнього вибуху.
Справді, 44-денна війна та блискуча перемога Азербайджану не просто поставила жирну крапку в історії Карабахського конфлікту. Вона ще й продемонструвала принципову можливість вирішувати такі конфлікти військовим шляхом. Тим більше, що мирним шляхом вони не вирішуються, а лише «заморожуються».
Строго кажучи, про воєнне вирішення придністровського конфлікту президент Молдови Майя Санду заговорила ще гарячими слідами перемоги Азербайджану. Потім, щоправда, дала «задній хід» — Молдова просто не має армії, здатної вирішити таке завдання, як звільнення Трансністрії. І немає таких союзників, як Туреччина та Ізраїль, які можуть поставити цій армії сучасні безпілотники, ракетні комплекси та системи залпового вогню. Більше того, у ті дні, коли між Києвом та Москвою розгорталася заочна полеміка з приводу перехопленого плану дестабілізації Молдови, повітряний простір Молдови «прошила» російська ракета, запущена за цілями в Україні. Що навряд чи свідчить про високу боєздатність принаймні місцевої ППО.
Але навіть першого натяку Майї Санду вистачило, щоб у Москві почали озвучувати попередження Молдови. Тим більше, що тут розуміють географічну вразливість Трансністрії. Спільного кордону з РФ цей сепаратистський регіон немає. Поки «з іншого боку» була хоча б відносно лояльна до Москви Україна, ще можна було б на щось розраховувати. Але тепер про жодні «комунікації» та логістику територією України вже не доводиться і мріяти. Що, скажімо, підвищує шанси Молдови на своє військове рішення — якщо армії немає сьогодні, вона може з’явитися завтра. Особливо за наявності належної політичної волі.
Навряд чи випадково, що плани «прорубувати коридор» до Трансністрії територією України з’явилися ще 2014 року. А сьогодні, коли сценарій «бліцкригу» та «Київ за три дні» впав, про нього заговорили знову. Щоправда, для його здійснення потрібно зовсім небагато — успішний наступ на півдні України. А з цим, на жаль, напруження, особливо очевидне після втрати Херсона. Бої під Бахмутом і Вугледар дуже важко видати за блискучу перемогу російської зброї. Після втрати крейсера Москва міркувати про наступ на Одесу та Миколаїв краще не думати. Залишається лише будувати плани руйнувати Молдову зсередини, розгойдувати ситуацію та приводити до влади місцевих Януковичів чи Медведчуків.
Але навіщо так тримається Росія за Трансністрію? Навряд чи Кремль цікавлять виноградники чи навіть тираспольські заводи. Мова про інше. Саме тут, у містечку з дивною назвою Ковбасне, як уже розповідав Minval, ще за радянських років було розміщено колосальні склади боєприпасів. Але набагато менше відомо інше: всі ці запаси мін, снарядів, ракет тощо, як уже неодноразово вказувалося, призначалися для угруповання, яке мало прориватися через Балкани і захоплювати північний берег проток Босфор і Дарданелли. Тут саме знаходиться рівнинний «коридор» на південь від Карпат. Рукою подати звідси і до гирла Дунаю — а вже Дунаєм можна піднятися вгору хоч до Відня і Берліна…
