Війна в Нагірному Карабасі, що почалася в кінці вересня, входить у вирішальну фазу.
Напередодні підрозділи азербайджанської армії перебували на околиці міста Шуша, який є наріжним каменем всієї вірменської оборони. Якщо вірмени не знайдуть сили на успішний контрнаступ, що не очистять від противника дорогу, яка пов’язує невизнану республіку з Вірменією, і не знімуть небезпека захоплення Шуші, – то у війні напевно настане стратегічний перелом на користь Азербайджану. У такому випадку під загрозою може опинитися саме існування незалежного Нагірного Карабаху.
Бої йдуть важко для обох сторін. Обороняти Шушу і околиці вірменської армії допомагає місцевість: місто стоїть на гігантській скелі, що височіє над округою; азербайджанська армія несе великі втрати в засідках, які вірмени щодня влаштовують в ущелинах на підходах до міста.
Однак сили, очевидно, не рівні: за місяць вірмени зазнали занадто важких втрат в живій силі і техніці (втрати вимірюються тисячами людей по обидва боки, мирних жителів поки загинуло кілька десятків); вони явно не в змозі обороняти дорогу, яка пов’язує з Вірменією центр невизнаної республіки – Шушу і Степанакерт (по-азербайджанські – Ханкенді). Азербайджанський спецназ досяг дороги 4 жовтня, і з тих пір армія Карабаху так і не змогла його вибити звідти.
Низка поразок армії невизнаної республіки Нагірний Карабах почалося в перших числах жовтня, коли азербайджанська армія прорвалася на рівнині вздовж кордону Карабаху з Іраном. Місцевість там сприяла азербайджанським механізованим частинам, які мали явну перевагу над вірменами.
Азербайджанці відбили вірменські контратаки і швидко зачистили весь кордон Карабаху з Іраном, підійшовши безпосередньо до Вірменії. Після цього вістря їх настання повернуло на північ – в гірські райони. Спочатку азербайджанська армія намагалася прорватися вгору по ущелинах на заході, націлившись на Лачин – місто, що знаходиться на дорозі, що зв’язує Вірменію з Шушой і Степанакертом. Однак через кілька днів боїв азербайджанці, постійно піддавалися артилерійським обстрілу з території, власне, Вірменії, грузли в горах в декількох кілометрах від Лачина. Так, на відео з розвідувального дрона, яке опублікувало міноборони Вірменії 6 листопада, видно розгромлену азербайджанську колону в декількох кілометрах від Лачина. Коли саме було знято відео, при цьому невідомо.
Після відносної невдачі під Лачином, азербайджанці почали наступ на такого ж важкодоступній місцевості – в ущелинах і лісистих горах, які могли вивести їх від іранського кордону прямо в центр невизнаної республіки – до Шуші і Степанакерт. Спочатку вірменські військові спікери повідомляли, що в горах діють невеликі розвідувальні групи азербайджанців, які «знищуються». Але 29 жовтня в Степанакерті і Єревані усвідомили всю небезпеку становища: президент Карабаху Араік Аратюнян випустив відео, в якому визнав, що противник знаходиться на підступах до Шуші, нагадав вірменську приказку ( «Хто контролює Шушу, той контролює Карабах») і закликав усіх вірмен встати на захист «священного міста».
Тиждень в гірському масиві і ущелинах на південь від міста тривали бої, в яких вірменська армія застосувала ту ж тактику, що і під Лачином: артилерійські нальоти і засідки проти азербайджанських підрозділів, які намагалися просунутися вгору до Шуші. І все ж до 4 листопада азербайджанцям вдалося взяти міцний контроль над горами на південь від Шуші і дороги від Шуші в сторону Лачина. У ніч на 5 листопада азербайджанський спецназ досяг дороги і вийшов безпосередньо до скелі, на якій стоїть Шуша.
Починаючи з цього моменту вірменські підкріплення намагалися вибити спецназ (і підійшли підкріплення азербайджанців), але, схоже не досягли успіху. Близький бій 5 листопада на дорозі відобразили журналісти, що працюють з вірменської сторони; судячи з геолокації відео, азербайджанці розширили контроль над дорогою до околиці Шуші.
