Громада на Чернігівщині готова віддати оселі в користування родинам, які опинитися у скрутному становищі черед бойові дії або інші обставини. Єдина умова, щоб в сім’ї були діти шкільного віку, або дошкільнята. Так в громаді вирішили поборотися за сільську школу, аби її не закрили.
Такі села, як Кудрівка, називають депресивними. Віддалені від великих міст і центральних доріг. Молодь залишатися тут не хотіла. Старі доживали віку, хати залишалися порожніми. Всі ці процеси почалися ще в 90-х.
У селі на кожній вулиці є покинути хати. Одні в такому стані, що не придатні до життя, а інші цілком у нормальному стані. По суті директорка місцевої школи та староста села взялися за інвентаризацію житлового фонду села Кудрівка.
Оксана Рудя — директорка школи. Тетяна Гончаренко — староста села. На своїх посадах понад 3 роки. Рік тому їм прийшла ідея запросити сюди українців з території, де тривають бойові дії. І щоб її реалізувати для початку — облазили усі чагарники.
«Деколи приходиш в хату і вона від самої фірточки заросла кленами і починаєш пробиратися. Ми з Оксаною Олексіївною приходимо вона каже лізь ти, бо я в білих штанях, я кажу лізь ти, бо я в платті подеру ноги і ми починаємо пробивати дорогу», — каже староста села Тетяна Гончаренко.
Минулого року пробили дорогу до 7 будинків. Тут є пічка з лежанкою, груба, три кімнати, вода на вулиці. Але загалом охайна і чиста сільська хата. В такі будинку в минулому році заселилися 7 родин.
Тетяна з Сергієм і їх 4 дітей з Торецька, що на Донеччині. Ціле місто стерте до фундаментів. Їх вивезли «Білі янголи» ще у 2023 році. Далі були Костянтинівка, Київ, Ірпінь — модульні будиночки. Знайти щось для такої великої родини вкрай складно. Тому коли дізналися про Кудрівку приїхали в будинок навіть без оглядин. Вони завели кіз. Садять город і намагаються облаштовуватися. Старша донька Інна збирається поступати коледж, Ганна, Сашко та Олексій — школярі.
У Кудрівці дуже зацікавленні саме в таких родинах, аби діти ходили до школи. Бо поки в селі є школа — воно живе. Коли пані Оксана очолила школу, тут вчилося 43 дитини. Саме такі заклади перші кандидати на закриття.
Через те, що в порожні будинки переселилися родини з Херсонщини, Красного Лиману, Торецька, а також з прикордоння Чернігівщини, що обстрілюється — тепер тут 67 учнів, пишається пані Оксана.
Поки діти на канікулах — всі вчителі ремонтують школу. Клеять свіжі шпалери, фарбують стіни. Готуються до старту нового навчального року і сподіваються, що до 1 вересня дітей буде ще більше.
«Нам неважливо, чи це зі сходу, чи це з півночі, чи це з центру, ми готові прийняти сім’ї з будь-якого регіону України, єдина умова дітки шкільного віку», — каже директорка Кудрівської школи Оксана Рудя.
У Кудрівці є ще мінімум 8 будинків, куди можна заселитися. Жінки не втомлюються розповідати про принади життя у селі. Тут є новий сучасний футбольний стадіон, де проходять матчі першої ліги чемпіонату України. Доглянутий парк, сучасний дитячий майданчик, медпункт, крафтова сироварня.
Її теж відкрили коштом мецената, бо це робота для села. А ще можливість тримати худобу, здавати молоко і заробляти. Через сироварню, до речі, в селі поштовий оператор відкрив свій пункт. А мобільний оператор поставив вишку, зі зв’язком тепер не має перебоїв.
У пані Оксани не вмовкає телефон — дзвонять з Запоріжжя, Сумщини, Херсонщини.
Але звісно тут є свої мінуси — село віддалене до великого міста 100 кілометрів, дорога потребує ремонту, роботи немає — люди садять городи і тримають худобу. Але своє житло є величезним плюс для тих, хто залишився через бойові дії на вулиці.
Один із будинків з небагатьох з водою та душем. У нових власників є можливість навіть оформити помешкання на себе. Але в селі треба пожити, зрозуміти, чи все підходить, освоїтися і тоді ухвалити рішення. Біля кожного будинку по 25 соток землі, і навіть грядки з полуницею переходять у спадок новим мешканцям.
Місцеві тільки раді, що у них з’являються сусіди. Віра Іванівна на скутері везе пиріжки у центр села. Хату своєї рідні віддала переселенцям, бо коли будинок не топиться і не доглядається — швидко перетворюється на руїни.
Ганна тут поселилася, як тільки змогла вирватись з окупації. З двома доньками вони у Скадовському районі жили до моменту, поки за дівчатами не стали полювати росіяни. Ні Ганна, ні доньки, яким зараз 16 та 12 років не отримували російські документи. Їй стали погрожувати, що заберуть дітей. Залишившись з однією валізою, вона мріяла про свій куток.
Вона ще не почуває себе, як вдома, але повернулося відчуття безпеки і захищеності. Базова потреба, яка допомогла видихнути і почати будувати хоча б якісь плани на життя. У Кудрівку запрошують саме тих українців, яким — як тут кажуть — потрібне нове місце, щоб пустити коріння. Нині на своїх нових господарів в селі чекають 8 будинків.
