Очищення Світового океану від мільйонів тонн пластикових відходів – вкрай важливе питання, і для вирішення цієї проблеми потрібно ряд інноваційних підходів.
Однак нове дослідження вчених з Німеччини та Великобританії поставило під сумнів користь одного з таких відомих методів – розміщення плавучих бонових загороджень, службовців для обмеження поширення чого-небудь по поверхні води і збору сміття.
За словами авторів роботи, опублікованої в журналі Science of the Total Environment, така технологія навряд чи допоможе вплинути на загальну проблему, навіть якщо загородження будуть підтримувати в хорошому стані протягом століть.
Команда дослідників розробила модель для оцінки загальної маси плаваючого на поверхні морів пластика як сьогодні, так і в майбутньому, ґрунтуючись на тому, скільки води потрапляє в океани через річкові системи і некеровані очисні споруди. Так вони отримали такі цифри: 399 тис метричних тонн сьогодні і більш ніж 860 тис метричних тонн до 2052 році.
Потім вчені проаналізували, які технології для збору сміття – наприклад, пристрій, розроблене і експлуатоване проектом The Ocean Cleanup для очищення Великого тихоокеанської сміттєвої плями – можуть допомогти запобігти глобальній екологічній катастрофі.
Згідно з результатами моделювання, якби 200 з цих бонів були розгорнуті протягом 130 років і працювали без простою, то вони скоротили б обсяги плаваючого на поверхні води пластикового сміття на 44 900 метричних тонн, тобто близько п’яти відсотків від загальної кількості. У розрахунку враховували відстань в 600 м, на якому працює одне подібний пристрій, а також середню швидкість потоку, що приносить сміття до бону.
«Важливе послання нашої роботи в тому, що ми не можемо продовжувати забруднювати океани і сподіватися, що технології приведуть в порядок безлад. Навіть якби ми могли зібрати весь пластик в океанах – чого ми не можемо, – його дійсно важко утилізувати, особливо якщо фрагменти пластику плавали протягом тривалого часу, розклалися або біологічно забруднилися. Інші важливі рішення – захоронити або спалити його, але поховання можуть забруднити землю, а горіння призводить до додаткових викидів CO2 в атмосферу», – заявив один з авторів Джессі Ф. Абрамс з Університету Ексетера.
Раніше багато фахівців ставили під сумнів можливість використання великих плавучих бонів для збору сміття на поверхні, вважаючи, що це лише незначно вплине на ситуацію, особливо якщо враховувати ті величезні обсяги відходів, які в будь-якому випадку потрапляють в океан щодня. Та й самі представники The Ocean Cleanup – екологічної організації базується в Нідерландах – визнавали, що бони – лише частина комплексу заходів. Однак вони наполягають, що нам в будь-якому випадку потрібно прибрати те, що вже накопичилося в океанах.
Крім цього, компанія вивчає шляхи і робить кроки по скороченню обсягу пластикових відходів, що потрапляють в океан через річкові системи: наприклад, за допомогою проекту The Interceptor ( «Перехоплювач»), пристрої якого можна буде розташувати на водних шляхах для «упіймання» сміття безпосередньо у джерела.
На думку авторів даного дослідження, якби подібні бар’єри розмістили в ключових районах, з яких відходи потрапляють в океани, вдалося б вирішити більшу частину цієї проблеми. Але, оскільки судноплавство залежить від основних водних маршрутів, установка загороджень на великих масштабах також навряд чи здійсненна. Тому людство зобов’язане розробити і ввести в обіг більш екологічно чисті матеріали замість пластика.
«Пластмаса – надзвичайно універсальний матеріал з широким спектром споживчих і промислових застосувань, але ми повинні шукати більш стійкі альтернативи і переосмислити способи виробництва, споживання та утилізації пластмас», – зазначив професор Агостіно Меріке з Центру Лейбніца, який також бере участь в дослідженні.
