Українські далекобійні дрони завдають менше руйнувань при влучанні, ніж їхні російські аналоги. Це проблема, яка не має простого вирішення через те, що вона зумовлена географічними факторами російсько-української війни.
Про це пише колишній офіцер ЗСУ, засновник аналітичної групи Frontelligence Insight, який діє під псевдонімом Tatarigami.
Він наголошує, що при створенні далекобійної зброї інженери завжди змушені шукати баланс між дальністю польоту і корисним навантаженням.
«Дрони, які літають далеко, змушені виділяти велику частину своєї ваги і простору під паливо/батареї, що залишає менше місця для вибухівки. Велика дальність польоту також створює аеродинамічні проблеми – щоб нести більше пального, дрони мають бути більшими, що робить їх важчими, повільнішими і легшими для перехоплення», – пояснює він.
Тут Росія перебуває у відпочатко значно кращій ситуації, ніж Україна. Українські промислові центри, такі як Харків чи Київ, знаходяться дуже близько, або відносно близько до кордону. Тож для їх ураження російським безпілотникам не треба брати на борт багато пального, а натомість їх можна спорядити більшою кількістю вибухівки.
Своєю чергою українські інженери змушені жертвувати потужністю боєголовки і заливати більше пального у свої далекобійні дрони, аби дотягнутися до російських заводів, розташованих за багато сотень кілометрів від кордону.
«Передові матеріали і технології могли б допомогти пом’якшити ці обмеження, але такі рішення часто значно збільшують витрати і зменшують масштабованість, що є критично важливими факторами у війні на виснаження. І навіть висококласні дрони залишаються вразливими до простих і дешевих засобів протиповітряної оборони», – пояснює Tatarigami.
На думку аналітика, у тій специфічній ситуації, коли Україна змушена бити на багато сотень кілометрів вглиб ворожої території, для досягнення достатнього руйнівного ефекту потрібні балістичні або крилаті ракети середньої дальності. Але розробка і виробництво таких систем набагато складніша і дорожча, ніж збірка безпілотників.
Він наголосив, що, наприклад, Ірану в умовах мирного часу знадобилося більше 10 років, щоб створити власний аналог реактивної артилерійської системи «Град». Тож для України створення власного виробництва ракет в умовах воєнного часу, коли Росія може завдати удару по будь-якому об’єкту по всій країні, є серйозним промисловим і логістичним обмеженням.
