«Культура — це те, що залишиться, коли зброя замовкне. Вона тримає націю на плаву і дає їй майбутнє.» — Сергій Жадан
Три роки війни стали не лише випробуванням для України на полі бою, а й поштовхом для масштабної культурної трансформації. Від початку широкомасштабної агресії українці не просто відстоюють свою незалежність, вони активно творять і розвивають свою культуру, що стала потужним інструментом національної ідентичності і об’єднання суспільства.
У час, коли ракети руйнують міста, поети пишуть вірші, музиканти дають благодійні концерти, а художники створюють полотна, що документують біль та надію.
Слова Сергія Жадана сьогодні звучать особливо вагомо. Коли зупиняються гармати, саме культура лікує рани і будує мости. І поки наші митці працюють, поки наші діти вивчають «Енеїду», а не підручники чужих імперій — ми не переможені.
Що значить «Культурний фронт»?
Культурний фронт — це українська мова, що лунає впевнено і гордо, вдома, на вулиці і в соцмережах. Це картини на уламках снарядів та дитячі малюнки у руках захисника. Це мама, яка співає колискову, коли за вікном — тривога. Це переклади фільмів та книг українською, що відкривають світові наш голос. Це вдягати вишиванку не тільки в Україні, але й закордоном. Це боротьба за душу нації, і вона триває щодня — в класах, на сценах, у соцмережах.
Чому це важливо?
За останніми офіційними даними Міністерства культури та стратегічних комунікацій України — на кінець січня 2025 року:
- 1 333 об’єкти культурної спадщини (пам’ятки архітектури, історії, музеї, театри, бібліотеки тощо) були пошкоджені або знищені внаслідок російської агресії.
- Постраждало 2185 об’єктів культурної інфраструктури. З них 409 — знищені (18,7 %).
Російська імперія десятиліттями прагнула знищити українську культуру. Те саме відбувається і сьогодні. Саме тому перед нами стоїть велика місія — зберегти пам’ять поколінь і передати її нашим нащадкам.
Анастасія Васюра, студентка факультету журналістики Київського столичного університету імені Бориса Грінченка
