Більшість хасидів, які приїхали до Умані не бояться війни в Україні

Більшість хасидів, які приїхали до Умані не бояться війни в Україні

Вересень. Умань. По всьому світові представники юдаїзму відзначають Рош га-Шана – єврейський Новий рік. Тисячі хасидів-паломників традиційно приїжджають сюди на могилу цадика Нахмана, бо за його заповітом той, хто зустріне Новий рік біля місця його поховання, матиме щастя та багатство цілий рік.

Цьогоріч, за словами влади, до Умані приїхало понад 35 тисяч вірян. Вулиця Туристів, де проходить святкування, перекрита поліцією. Потрапити туди не так просто навіть жителям міста – при собі має бути паспорт з місцем реєстрації на цій вулиці. Журналістів пускають за посвідченням і обов’язково надають двох поліціянтів. На контакт правоохоронці йдуть неохоче, більшість зовсім не рада тут бути.

– Ви щороку сюди приїжджаєте?

– Ні, вперше. До цього були на передовій. Краще б там і були, ніж тут з хасидами гратися.

Здебільшого знімати сюжети сюди відправляють чоловіків-журналістів, або пару – журналістку та чоловіка-оператора. Зроблено це заради безпеки, бо ситуації можуть бути доволі непередбачуваними, оскільки у віросповіданні представників хасидизму є суворі обмеження щодо жінок. Мені пощастило приїхати сюди в перший день святкування до заходу сонця, коли жінки ще можуть виходити на вулицю. За словами кореспондентки, яка їздить сюди вже четвертий рік поспіль, хасиди ображаються і відмовляються спілкуватися з репортерками після заходу сонця, бо, мовляв, ті їх не поважають.

Заходячи в квартал, де відбувається свято, у повітрі одразу відчувається дух веселощів – звідусіль лунає музика, яку час від часу перериває молитва. Опівдні 15 вересня тисячі хасидів молилися за мир в Україні.

Охочих поспілкуватися з пресою було багато, хоч і переважна більшість з них не володіє англійською, усі хотіли поділитися своєю радістю від перебування тут.

«Це мій шостий Новий рік в Умані», – каже Барух, з яким ми спілкувалися через онлайн-перекладач.

Сам він з Ізраїлю, тому на запитання, чи не страшно йому було приїжджати в країну, яка веде війну, – посміхається. Чоловік розповідає, що вже був в Україні на початку року, тому розумів, куди їде.

Більшість паломників, які приїхали в Умань, не бояться війни. Вони вважають, що Бог оберігає це місце від ракетних обстрілів. За словами одного з поліцейських, якщо Росія вдарить по могилі Раббі Нахмана, то для євреїв це місце стане ще святішим, ніж було.

Причини російсько-української війни майже ніхто з хасидів не розуміє, але всі одноголосно заявляють, що Росія – ворог. Такої кількості вітань «Слава Україні!» я востаннє чула хіба що на День Незалежності.

Незважаючи на це, уманчани все одно не раді бачити хасидів у своєму місті. Жаліються на бруд та нагле ставлення до місцевих, але, коли намагаєшся дізнатися, в чому проявляється так звана наглість – стенають плечима. На діалог з журналістами про євреїв жителі Умані також ідуть важко, хоча деякі зізнаються, що завдяки ним вдається гарно підзаробити.

Молодий паломник Міха, один з небагатьох, хто знав російську, поділився, що добирався на свято два дні, а за таксі від молдовсько-українського кордону до Умані вони з сім’єю віддали триста доларів. Ціни на проживання вражають – за п’ять днів у двомісному номері хасидам доведеться заплатити близько тисячі доларів, а на прохання поставити туди ще одну розкладушку треба буде дати ще тисячу «зверху». Проте немало людей мали кошти лише щоб доїхати сюди, тому часто на вулиці можна було побачити євреїв, які збирають гроші в пластикові пляшки. Попри усі стереотипи, хасиди охоче діляться один з одним грошима на дорогу назад.

Поїздка в Умань на Рош га-Шана розвіяла багато моїх особистих упереджень. Я побачила справжнє свято, де люди радіють, танцюють та співають – щось дуже схоже на звичний нам фестиваль або карнавал. Кількість сміття, про яку так часто звикли хасидам дорікати, – не більше ніж на решті святкувань, враховуючи невелику територію та велику кількість охочих відсвяткувати Новий рік біля своєї святині. Паломництво хасидів до Умані – це чудовий спосіб розвитку українського туризму в ці тяжкі часи для нашої країни, тому варто сприймати це як можливість, а не як проблему.

Марія Кузьменко, спеціально для «Нового формату»

Поділитись