Ця картина презентована Посольству України в Баку. З азербайджанського ока падає сльоза в кольорі українського прапора. У цьому закладений глибокий сенс.
Коріння відносин між Україною та Азербайджаном і між двома народами сягає 1918 року. Одне із закордонних представництв нашої Республіки було розміщене в Києві. Сьогодні ж саме на цій вулиці на стіні цього будинку знаходиться барельєф нашого міністра закордонних справ Юсіфа Вазіра Чаманзамінлі. Видатні діячі Насіб бей Юсіфбейлі, Хосров бей Султанов, а також доктор Наріман Наріманов, який пізніше керував Азербайджаном, здобували вищу освіту в Одесі.
Полтавець Олег Бабак, який загинув у 1991 році захищаючи в м. Губадли цивільних азербайджанців від вірмен-дашнаків, є нашим героєм. Сьогодні також є багато таких солдат і офіцерів, які є українцями за походженням.
Евакуація цивільного населення з м. Ходжали в 1992 році, а також проведення зйомок після трагедії для поширення цієї інформації у світі стали можливими лише завдяки безстрашному українському пілоту Леоніду Кравцю, який здійснював польоти до цього місця з м. Гянджа. Леонід Маркович, який у квітні цього року помер, у 2016 році був відзначений президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим медаллю «Прогрес».
У Києві мешкає Олексій Шварьов, полковник-лейтенант у відставці, який у 1992 році відважно боровся на Абдал-Гюлаблінському напрямку поблизу м. Агдам. Якщо ми його пошукаємо, то знайдемо й інших таких військовослужбовців.
Україна є другою батьківщиною для азербайджанської діаспори чисельністю 500 тис. осіб. І вони приїжджають до цієї країни не на сезонні роботи чи для виконання контракту. Тут проживають тисячі наших співвітчизників – молодих лікарів, юристів, економістів та інших спеціалістів, які розвиваються, працюють у різних сферах, обіймають посади в державних структурах.
Тут варто згадати імена Гюндюза Маммадова, який свого часу обіймав посаду Генерального прокурора України, Бурзу Алієва, який за каденції президента Віктора Ющенка був призначений заступником міністра палива та енергетики України, а також інших державних діячів, наших академіків та професорів.
З перших днів війни Азербайджан та азербайджанський народ надавали Україні матеріальну та моральну підтримку в різних сферах. Цей процес триває й досі. Активісти діаспори в усіх містах роблять все можливе для перемоги. Сотні наших співгромадян наразі мужньо воюють на боці України.
Хочу ще раз нагадати: Першопричиною окупації Карабаху були імперські амбіції Росії. Сьогодні ж вона «вчепилася зубами» за Україну. Крим має для України таке саме значення, як для Азербайджану місто Шуша. Руїни такого красивого міста, як Маріуполь, нагадують знімки деокупованого міста Агдам, яке раніше було центром торгівлі на Кавказі, проте за 28 років окупації було спустошене. Калбаджар, Лачін, Фізулі, Джабраїл, Губадли, Зангілан – Донецьк, Луганськ, Запоріжжя, Херсон… Україна і Азербайджан – стратегічні партнери. Наші народи – друзі та брати, пов’язані щирим зв’язком. В українській мові можна знайти слова, які звучать подібно до слів азербайджанської мови: майдан – «мейдан», борг – «борч», терези – «таразі», торба – «торба» та інші.
Нехай живе дружба та партнерство між незалежною Україною та Азербайджаном…. Наші вороги і наш біль – спільні, уроки, які ми винесемо, також… Слава Україні, слава Азербайджану!!!
