Після празької зустрічі у чотиристоронньому форматі Азербайджан-Вірменія-Євросоюз-Франція, що відбулася 6 жовтня, з’явилася надія, що між конфліктуючими закавказькими республіками, нарешті, буде підписано мирний договір.
У всякому разі, на такий позитивний лад налаштовувало зроблену після зустрічі спільну заяву.
Нагадаємо, що згідно з документом, «Вірменія та Азербайджан підтвердили свою прихильність до Статуту ООН та Алма-Атинської декларації 1991 року, за допомогою яких обидві сторони визнають територіальну цілісність та суверенітет один одного». Було підтверджено, що це стане основою для роботи комісій з делімітації і що наступне засідання цих комісій відбудеться наприкінці жовтня у Брюсселі.
Крім того, Вірменія висловила згоду на розміщення громадянської місії ЄС вздовж кордону з Азербайджаном. У свою чергу Баку погодився співпрацювати із зазначеною місією тією мірою, якою це його стосуватиметься. Було також обговорено, що місія розпочне свою роботу у жовтні на період не більше двох місяців. Однак надія потьмяніла через кілька днів. Не встигли висохнути чорнило під спільною заявою, як на арену вискочила головна маріонетка вірменського лобі Еммануель Макрон. Він у образливому тоні висловився на адресу Азербайджану, заявивши (за заздалегідь підготовленим вірменами текстом), що «Баку розв’язав страшну війну проти вірменів». Першу ложку дьогтю в бочку меду було додано, що спонукало Азербайджан засумніватися в щирості «трійки», яка запевняла про прихильність до відновлення миру та стабільності в регіоні.
Подальший перебіг подій показав, що сумніви були марними. Вірменська сторона прийняла «пас» від свого французького покровителя та почала «фінтити». Після прибуття громадянської місії до Вірменії у Єреван, який з незрозумілих причин надихнувся присутністю європейців на своїй території, прокинувся апетит. Взагалі, дивно, як можна не поважати ні себе, ні свій народ, ні свою країну, щоб радіти з того, що «давня» вірменська земля сьогодні є прохідним двором. Кого тільки тут не побачиш: і росіян, і американців із французами, а тепер і представників Євросоюзу. Утім, це проблема сусідів.
Так ось, про апетит. Єреван, вирішивши, що 40 «місіонерів» Євросоюзу обмаль, звернувся до іншої європейської структури – ОБСЄ. Напрям місії ОБСЄ є абсурдним кроком і не є нормалізацією відносин між Азербайджаном та Вірменією. І цей деструктивний крок Вірменії явно мав провокаційний характер, оскільки у празькій заяві не було жодного слова про ОБСЄ. На прохання Вірменії направити місію, ця структура дала позитивну відповідь. Але не все так однозначно. Справа в тому, що рішення направляти чи ні місію кудись приймається на основі консенсусу. У цій структурі є країни із правом накладання вето. Однак жодного узгодження з цього питання не було.
Звичайно ж, Вірменія вільна запрошувати до себе будь-кого, хоч чорта рогатого, але з умовою. У процес, обговорений у празькій заяві, ніхто не має права втручатися. А так, представники ОБСЄ можуть прогулятися до Вірменії, попити вірменського коньяку, закусивши вірменським шашликом, навіть залишитися там назавжди. Але лише у приватному порядку.
МЗС Азербайджану вже відреагувало на бажання «місіонерів» ОБСЄ, зазначивши, що «питання про відправку до Вірменії місії з оцінки потреб ОБСЄ ніколи не обговорювалося жодним колективним органом ОБСЄ», а отже, не має відповідного мандату. Прагнення Вірменії перевести обговорювані питання до площини ОБСЄ зрозуміле з двох причин. По-перше, тим самим влада Вірменії хоче показати своїй громадськості, що справи не такі вже й погані, коли не тільки ЄС, а й ОБСЄ зайнята вірменським питанням. По-друге, саме завдяки ОБСЄ, точніше за Мінську групу, процес «мирного врегулювання» карабахського конфлікту затягнувся аж на 30 років. Статус-кво, що зберігається до осені 2020 року, в конфлікті цілком влаштовував Вірменію.
За всі роки конфлікту ОБСЄ жодного разу не відправила місію на окуповані території, а вся її «бурхлива» діяльність зводилася до туристичних вояжів «трійки» співголів та особистого представника голови ОБСЄ. Тобто ОБСЄ взагалі не сприяла врегулюванню якогось конфлікту. Вірмено-азербайджанським конфліктом вони були «зайняті» вже 30 років, і результат очевидний. З 2014 року вони «займаються» врегулюванням конфлікту в Україні, і наслідком «мирних зусиль» стала нинішня війна.
Повертаючись безпосередньо до Вірменії, слід зазначити ще один штрих. Йдеться ще про одну провокаційну заяву прем’єр-міністра Нікола Пашиняна, спрямовану на зрив мирного процесу. Так він заявив, що «при необхідності, можна обговорити продовження моніторингової місії ЄС на кордоні». Ні, Пашинян, ні про яке продовження, затягування, замилювання не може бути й мови. Поки що Баку не дасть на це згоди. Подобається це Єреванові чи ні…
