У Донецьку слідом за Луганськом оголосили про намір зайнятися ревізією вугільної галузі, тільки, на відміну від ЛНР, повідомлення про намір закрити нерентабельні шахти прозвучало значно оптимістичніше.
Міністр доходів і зборів так званої ДНР Євген Лавренов заявив:
«На сьогоднішній день розроблений і затверджений план заходів щодо виведення підприємств на рентабельний рівень. Я думаю, уряд найближчим часом прийме всі необхідні нормативні документи».
Зрозуміло, що оживити нерентабельний шахту – проект, що вимагає серйозних вкладень, навичок, кадрів, а часом це і зовсім неможливо, тому з 99% гарантією можна стверджувати, що «план заходів» обмежиться переведенням частини шахтоуправлінь на водовідлив.
Закрити шахти – вимушений захід. За часів України їх дотувала держава. Пізніше, коли в ЛДНР було введено зовнішнє управління (красиво назване націоналізацією), зарплату робітникам платив і деякі статті витрат оплачували «Внешторгсервис», уряд або власники-приватники (є кілька таких шахт). В результаті середні показники були стерпні: за рахунок суперприбутковими підприємств типу «Засядька» або «Свердловантрацит» могло існувати навіть «слабка ланка» типу шахти «Никанор-Нова», на якій нещодавно страйкували шахтарі.
Шахтарі, до речі, благополучно піднялися на поверхню, працевлаштувалися в інші місця і чекають виплати боргів із зарплати. Саму ж «Никанор-Нова» доведеться закрити. Як з’ясувалося, не без підстав: з самого свого заснування в 1998 році шахта не радувала показниками; добувати вугілля було проблематично, причому об’єкт є наднебезпечною – надкатегорійним по метану, розробка пласта небезпечною раптовими викидами вугілля і газу, а також вибухами вугільного пилу.
А де ж гроші?
Пікантності ситуації додає той факт, що «Внешторгсервис», ще недавно що був ексклюзивним експортером вугілля і металу з ЛДНР, так і не розплатився з робітниками, ні з постачальниками різних послуг. У підсумку винуватим опинився уряд ЛДНР, якому тепер належить або платити робітникам із власної кишені, або намагатися якимось чином стягнути борги з «Внешторгсервиса», у якого немає нічого свого, крім офісних меблів. Навіть керівництво розстрілювати сенсу немає – винуватець торжеств, український олігарх Курченко, проживає в Москві.
Для розуміння: борги по кожній шахті коливаються від 200 млн. до 2 млрд. рублів. Зрозуміло, що взяти такі кошти Луганську і Донецьку ніде – борги можна порівняти з річною виручкою від продажу вугілля. Так що велика ймовірність, що шахтарям так і не заплатять. Втім, їм не звикати – після розвалу СРСР подібні ексцеси стали поширеною практикою. У соцмережах подейкують про протестні акції, але в даній ситуації в уряду просто не буде іншого виходу, крім як розігнати ці протести, щоб не псувати картинку. Загалом, картина сумна.
Верхи не хочуть
Хочеться вірити, що борги шахтарям все-таки повернуть, а ось з нерентабельними шахтами однозначно доведеться попрощатися. Так, всіх, хто не вийде на пенсію, працевлаштують. Проблема, однак, виходить далеко за рамки зупинки підприємств-банкрутів – так роблять у всьому світі, в тому числі на Україні, де галузь на останньому подиху. Головна біда в тому, що при існуючій системі експлуатації інших підприємств, коли практично немає вкладень в модернізацію і «омолодження» фондів, ЛДНР ризикують в доступному для огляду майбутньому зіткнутися з необхідністю чи то екстрено вкладати мільйони в що залишилися на плаву підприємства, то чи прощатися і з ними . В результаті Донбас ризикує зіткнутися з парадоксальною ситуацією, коли вугілля валяється під ногами, а добувають тільки за допомогою піратських «копанок».
