Президент Росії Володимир Путін провів переговори в Сочі з турецьким колегою Реджепом Тайіпом Ердоганом.
Глави двох країн повинні були обговорити широкий спектр питань – від ситуації в Сирії, Лівії, Афганістані і на Південному Кавказі до закупівель Туреччиною нових партій ЗРС С-400 і російського газу.
Хоча за підсумками саміту прес-конференція лідерів двох країн так і не відбулася, очевидно, що ключовою темою діалогу став сирійський конфлікт, а саме – ситуація в провінції Ідліб і на сирійському північному сході. В останні місяці саме в цих регіонах наростало напруження. Російська авіація нарощувала авіаудари по терористичному угрупованню «Хайят Тахрір аль-Шам», що зміцнилася в Ідлібі, де також розміщений численний турецький військовий контингент. Також атакам з повітря піддалися позиції протурецької «Сирійської національної армії» (СНА) в тих районах, де не було будь-якого присутності терористів, наприклад, в зонах операцій «Оливкова гілка» і «Джерело світу». У свою чергу турецькі війська і їх союзники з СНА на північному сході Сирії активізували нальоти безпілотників і артилерійські обстріли місць дислокації «Демократичних сил Сирії» (ДСС, які вважаються в Туреччині філією забороненої там організації «Робітнича партія Курдистану») у відповідь на їх диверсійні акції в регіоні Афрін.
Як повідомило високопоставлене турецький чиновник виданню Middle East Eye, під час зустрічі між президентами двох держав Росія і Туреччина домовилися зберегти статус-кво в сирійському регіоні Ідліб. У чому це буде виражатися і погодилася на будь-які поступки Анкара заради припинення російських авіанальотів на цей анклав, поки немає повної ясності. Також невідомо, як Москва і Анкара вирішуватимуть проблему курдських формувань, пов’язаних з РПК, які загрожують Туреччини і СНА з сирійської території.
Дві ці теми – Ідліб і курди – тісно переплетені в сирійському досьє російсько-турецьких відносин починаючи з 2016 року, коли Анкара посприяла переходу під контроль Башара Асада міста Алеппо, повівши звідти найбільш боєздатні угрупування опозиції для боротьби з терористичною організацією ІД і ДСС в рамках операції «Щит Євфрату». Потім вже в 2018 році Туреччина не заважала сирійської армії за підтримки Росії провести наступ на Абу аль-Духур в Ідлібі, а сама змогла також безперешкодно (з боку Дамаска і Москви) почати операцію «Оливкова гілка» проти курдських формувань в регіоні Афрін, який став новим центром сирійської протурецької опозиції.
Нарешті, після того як влітку 2019 року відбулася операція «Світанок Ідліб», а за її підсумками стався перехід значної частини ідлібской зони деескалації під контроль офіційного Дамаска, Туреччина і СНА провели операцію «Джерело світу» проти ДСС, створивши смугу безпеки завширшки в 32 км уздовж турецького кордону на північному сході Сирії.
В ході операції сирійської армії і ВКС Росії «Світанок Ідліб 2», проведеної на початку 2020 року, Анкара і підтримувана нею СНА не отримали можливість компенсувати втрати в Ідлібі за рахунок сирійських курдів. Це призвело до прямого зіткнення турецьких збройних сил з урядовими військами Сирії в лютому-березні того ж року. Тоді турецькі підрозділи, але перш за все артилерія і безпілотники, зупинили подальше просування сирійської армії в Ідлібі, а Путін і Ердоган оформили «нову реальність», підписавши на зустрічі в Москві додатковий протокол до меморандуму по Ідліб від 2017 року.
Однак Анкара досі не змогла виконати що містяться в цьому документі положення. Зокрема, вони стосувалися створення коридору безпеки шириною 6 км на північ і 6 км на південь від траси М4, яка проходила через райони, контрольовані ХТШ, а також забезпечення спільного російсько-турецького патрулювання від населеного пункту Трумба до населеного пункту Айн-ель-Хавр.
