Трохи більше чотирьох місяців залишається до лютого 2021 року, коли закінчиться термін дії російсько-американського Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь.
Документ, який зараз залишається єдиним міжнародним інструментом контролю над ядерною зброєю, був підписаний в квітні 2010-го в Празі президентами Дмитром Медведєвим і Бараком Обамою.
ДСНО обмежує стратегічні ядерні сили двох країн лімітом в 700 одиниць для розгорнутих у кожної з держав міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), балістичних ракет на підводних човнах і важких бомбардувальниках. Крім того, допускається оснащення цих ракет не більше ніж 1550 ядерних боєзарядів і максимум 800 одиницями для розгорнутих і нерозгорнутих пускових установок МБР, БРПЧ і важких бомбардувальників для кожної з країн.
Спроби Москви і Вашингтона домовитися про умови продовження ДСНО або укладення нового аналогічної угоди поки доленосних результатів не дали. Останні пропозиції американської сторони з питань контролю над СНО були сформульовані в інтерв’ю спецпосланця президента США з контролю над озброєннями Маршалла Біллінгслі.
За його словами, Вашингтон, зокрема, пропонує ще до продовження ДСНО підписати угоду з політичними зобов’язаннями сторін, яке не вимагало б ратифікації Федеральними зборами РФ і американським конгресом. При цьому США розраховують, що на базі цього документа «виникне рамкова концепція, яка в кінцевому підсумку перетворюється в повноцінний договір», зазначив Біллінгслі.
Сполучені Штати наполягають на тому, що «будь-який майбутній договір повинен стати багатостороннім і припускати участь Китаю». Спецпосланець президента Дональда Трампа навіть стверджував, що у США і Росії цей пункт «не викликає розбіжностей: обидві наші країни вважають, що він (договір) повинен включати Китай». Дана заява Біллінгслі було оперативно дезавуйоване на Смоленській площі: за словами заступника міністра закордонних справ Росії Сергія Рябкова, ремарка американського емісара про те, «нібито Росія погодилася з США про необхідність підключення Китаю до переговорів по цій сфері», – це «просто навмисне спотворення нашої позиції».
При цьому у Вашингтоні зовсім не мають наміру враховувати позицію Москви, згідно з якою учасниками майбутнього договору по СНО повинні стати ще дві західні країни, що входять до «ядерного клубу» – Великобританія і Франція. Як зазначив Біллінгслі, «ми ясно дали зрозуміти нашим російським колегам, що те, що робить Китай, істотно відрізняється від того, що роблять Великобританія і Франція»: ні Лондон, ні Париж «не нарощують свої ядерні арсенали», в той час як Пекін «займається активною розробкою і розгортанням своєї ядерної зброї».
Генсек Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гуттеріш називав продовження СНО-3 на п’ятирічний термін одним з «найбільш нагальних пріоритетів в області роззброєння і міжнародної безпеки». Адміністративний глава міжнародного співтовариства також переконаний в тому, що ДСНО треба продовжити незалежно від позиції Китаю, хоча і визнавав, що зараз «надзвичайну важливість мають максимально широкі рамки ядерного роззброєння за участю всіх зацікавлених країн». Кандидат демократів на майбутніх 3 листопада президентських виборах у Сполучених Штатах Джо Байден заявляв про те, що буде домагатися продовження ДСНО, який є «основою стратегічної стабільності у відносинах між США і Росією», а також вироблення на його основі «нових угод у галузі контролю над озброєннями».
Навіть якщо ДСНО не буде продовжений, він може виконуватися сторонами де-факто в певних рамках (як договір ОСО-2 1979-1986 років). Це дозволить в цілому зберегти передбачуваність програм СНО обох країн. «Поточна ситуація не вимагає якихось радикальних змін у структурі угруповань стратегічних озброєнь, – говорить експерт Костянтин Богданов. – При цьому сторони ведуть створення нових систем озброєнь, які, можливо, будуть потрібні їм в гіршому випадку, а в кращому – будуть розміняні один на одного в наступному раунді переговорів».
