У вірменської дипломатії-привід для галасливої радості. Канада відкриває у Вірменії своє посольство.
Причому в Оттаві дуже прозоро натякнули вустами глави свого МЗС Мелані Жолі, що це дипломатичне розширення «допоможе спрямовувати реакцію Канади на загрози безпеці, зміцнити політичну та економічну співпрацю для підтримки європейських союзників, а також надалі протистояти наслідкам російського вторгнення в Україну та підтримати Вірменію та її демократичний розвиток».
Свої захоплення з цього приводу встиг висловити Арарат Мірзоян, міністр закордонних справ Вірменії: «Це ще одна віха у поступовому розвитку вірмено-канадських відносин, яка ще більше зміцнить нашу двосторонню співпрацю, засновану на спільних цінностях».
Цікаво, звичайно, що саме мав на увазі Мірзоян, розмірковуючи про «загальні цінності». Тим більше, що в Оттаві не приховували, що відкриття посольства в Єревані — це «шпилька» Росії. І хоч би якою недосвідченою була команда Пашиняна, навряд чи там цього не зрозуміли. Тож пан Мірзоян направляє Канаді, та й не лише Канаді, недвозначний сигнал: «Дорогі політики «колективного Заходу», приходьте та перекупіть нас у Москви. Ми готові продатись». З урахуванням нинішніх відносин Росії та Вірменії це вже відверта зрада.
Власне Канада — не перша країна, яка вирішила «посунути» Росію на вірменському полі. У новітній історії Вірменії були і переговори з Євросоюзом щодо угоди про асоціацію, яку Єреван в останню хвилину не підписав і вступив до ЄАЕС, і загравання з Францією, які також закінчилися нічим. І не зайве пам’ятати: якщо у Вірменії з такою легкістю штовхають Москву, яка, без іронії, надає Вірменії безпрецедентну підтримку, від забезпечення безпеки та охорони кордонів до утримання інфраструктури та постачання нафти та газу за внутрішніми цінами, то Канаду разом із Францією та Люксембургом. там “кинуть” ще швидше. Особливо коли зрозуміють, що російських обсягів допомоги там не буде.
Але це згодом. А поки що в Москві на чергову спробу свого сателіта «переметнутися в інший табір» відреагували швидко та жорстко. І нагадали Вірменії, що переоцінюватиме свою самостійність. Росія відкрито виступила проти відкриття посольства Канади у Вірменії, чому ще недавно бурхливо раділи у Єревані. Посольство РФ боляче тицьнуло Єреван носом у єреванське захоплення: по-перше, там зазначили, що відкриття посольства Канади у Вірменії було навіть у релізі канадського МЗС подано в контексті «противодії російському впливу». По-друге, російських дипломатів «дивує настільки неприховано зарозуміле і зневажливе ставлення до держави, з якою начебто збираються зміцнювати двосторонні зв’язки». І закінчили неприкритою загрозою: «Мимоволі замислюєшся про те, як така лінія позначиться на добробуті та безпеці вірменського народу». Начебто мова про Канаду, але не помітити тут попередження Єреванові важко.
Це яким же «форпостом» треба бути, щоб російська дипмісія дозволяла собі публікувати такі релізи та вказувати «незалежній Вірменії», які їй відкривати у себе посольства? І як тут не згадати гучне інтерв’ю «кремлівського євразійця» Олександра Дугіна, де він чітко окреслив дозволений «дипломатичний коридор» для Єревана: «…Фонд Сороса має бути «винищений», американського посольства у Вірменії, найбільшого на Південному Кавказі, бути повинно <…> Ну можна залишити одного тихенького консула та й то слідкувати за ним з ранку до вечора. Нехай наші уважні співробітники їздять і дивляться, щоб він взагалі не відкривав рота».
Можна, звісно, голосно обурюватись. Але, по-перше, за тих обсягів допомоги, які Росія надає Вірменії, за нинішнього ступеня залежності Єревана від Москви, і на тлі нинішніх тертя із Заходом навряд чи варто дивуватися, що в РФ вирішили «натягнути повідець», який виявився набагато коротшим, чим це думали у Єревані. І нагадати Вірменії, які вона несе зобов’язання перед Росією. Так що в Єревані можуть, звичайно, мріяти зістрибнути з «російського корабля», але там, як виявилося, рубль вхід, а вихід десять. І вже не карбованців і тим більше не драмів. За такі обсяги допомоги платити завжди доводиться державним суверенітетом та правосуб’єктністю.
І найголовніше, немає гарантії, що реакція Москви на чергові “виховання” пашинянівської команди обмежиться жорстким посольським релізом.
