Після путчу ГКЧП Горбачов залишився самотнім, – Олег Ожерельєв

Після путчу ГКЧП Горбачов залишився самотнім, – Олег Ожерельєв

30 років тому, після провалу путчу ГКЧП в серпні 1991 року, який повернувся в Москву з Фороса Михайло Горбачов оголосив про відставку з поста генерального секретаря ЦК КПРС. При цьому він продовжив виконувати обов’язки президента СРСР.

Реальна влада в країні тим часом переходила в руки президента РСФСР Бориса Єльцина – головного переможця в серпневому конфлікті. Колишній помічник Горбачова з економіки Олег Ожерельєв (людина, яку Олексій Кудрін називає своїм учителем) розповів про останнє протистоянні двох політиків, відчайдушних спробах останнього радянського лідера врятувати союзну державу і крах перебудови.

Коли ви почали працювати з Горбачовим?

Ожерельєв: Як тільки він став другою людиною в партії, почався процес підтягування нових людей. У 1984-му мене викликали в ЦК КПРС. Я не горів бажанням переїжджати в Москву. Мені сказали: «Нам відомо, що у вас на факультеті економічні думки вирують. У ваших публікаціях багато критики і цікавих пропозицій. А хто їх буде реалізовувати в масштабах держави? » Так я в травні виявився в підвідділі науки і відразу ж був відправлений в групу з підготовки доповіді Горбачова, з яким він виступив в грудні того ж року на науково-практичній конференції.

Я ставився до нього як до звичайної людини, обтяженому повноваженнями. Пам’ятаю, під час першого з’їзду народних депутатів ми працювали на підмосковній дачі у Волинському. Увечері – вечеря людина на шість. Підняли чарки (за підсумками великих виступів за вечерею дозволялося випити три чарки горілки або коньяку), Горбачов повертається до мене: «Олег, як ти оцінюєш перший день?» – «Погано, сумбурно. Повна непідготовленість ». Сидів поруч [член Політбюро Вадим] Медведєв повертає голову: «Здається, ти чогось не те несеш». Горбачов зайняв мою сторону: «Все правильно каже».

А в лютому 1991-го, коли всі вже валилося і у мене були пропозиції по переходу з ЦК в бізнес і в науку, Горбачов раптом запропонував стати його помічником. Я ненадовго задумався: «Михайло Сергійович, в інший час я б відмовився. Але зараз, коли всі біжать, як пацюки з корабля, що тоне, не можу собі таке дозволити».

Він сильно змінився за цей час?

Якщо в ранній горбачовський період було багато бурхливих обговорень, дискусій, то згодом принцип колегіальності дотримувався все менше. Після путчу Горбачов і зовсім залишився мало не зовсім один. Поодинці воював проти ізоляціонізму всіх глав республік.

Вражає, що він примудрився втратити всієї підтримки: втратив зв’язок з армією, яку перехопив Єльцин, не хотів спиратися на КДБ і партію

Ваш учень Олексій Кудрін зізнавався, що чекав змін вже на початку 1980-х, коли ви були деканом економічного факультету ЛДУ і відрізнялися свободою мислення.

А колись я навіть виступав проти авторитаризму радянської влади. Ще студентом другого курсу, будучи членом партбюро факультету, разом з партгрупи курсу висловив ідею звернутися до з’їзду КПРС з листом про необхідність демократизації системи. Наші викладачі були фронтовиками і розуміли, чим все це нам загрожує. Загалом, під приводом створення спеціальної комісії запропонували почекати. І назріваючий скандал розсмоктався сам по собі.

Строкову службу ви проходили в Групі радянських військ у Німеччині. Необхідність витрачати величезні кошти на армію в Європі в кінці 1980-х сильно вдарила по економіці СРСР?

Поза всяким сумнівом, військові витрати грали потужну деструктивну роль. Причому справа не тільки у витратах. Присутність радянських військових контингентів в Східній Європі мілітаризована відносини з усім західним світом, стримувало ефективність цих відносин. Інша справа, попереднє покоління і навіть я сам, коли служив в групі, сприймали наші війська за кордоном як абсолютну необхідність. Мені, хлопчику, тоді здавалося: а як інакше? Я служив в Ордруфе. Прямо навпроти нашої частини стояла американська. У моменти загострень – а я в Німеччині застав і зведення Берлінської стіни, і Карибська криза – нас піднімали по бойовій тривозі. Я міг бачити в бінокль, як там готуються американці.

У влади в СРСР тоді було чимало людей, які пройшли Велику Вітчизняну. Їм навряд чи хотілося нової війни, чи не так?

Радянський Союз не був ініціатором холодної війни. Цю місію взяв на себе Захід. Черчилль у своїй відомій промові дав зрозуміти, що вважає СРСР ворогом. Сьогодні багато хто звинувачує СРСР в оборудках з Гітлером. Але мені видається, що Сталін і його оточення багато робили для того, щоб об’єднатися з Англією і Францією в боротьбі проти гітлеризму. Зараз все частіше говорять, що комунізм і фашизм – мало не одне і те ж. Це абсолютна дурість – або безграмотність, або брехня. А швидше за все, поєднання того й іншого.

Так, Сталін не був ягідкою і задирався на світовій арені. Відчував себе гігантом. Але, як не сумно для русофобів це констатувати, ініціатива холодної війни йшла саме з того боку. А тому наше військову присутність в Німеччині сприймалося як наслідок.

У книзі «Ідеали і злочини» ви підкреслили, що ГКЧП лише трохи прискорило крах СРСР. Набагато більш глибокої причиною при цьому вважаєте найгостріший дефіцит продовольства і товарів народного споживання. Тобто країну добила нестача продуктів?

Дійсно, сам по собі путч був лише однією зі сходинок падіння СРСР і соціалістичної системи. Пояснювати ліквідацію такої величезної країни авантюрної триденної спробою усунення Горбачова від влади неправильно і ненауково.

Можна виділити тисячу причин розвалу СРСР. Головна з них полягає в тому, що якби Горбачов вчасно вирішив проблему продовольства, наша нинішня країна як мінімум була б зовсім іншою. Те ж стосується союзних республік. А як максимум – розпаду СРСР б не сталося. Чому сотні тисяч людей вийшли на Манежну площу? Зовсім не через відсутність у Горбачова диктаторських здібностей або нестачі демократії, а через дефіцит продовольства. Магазини стояли порожні, продуктів не дістати.

Через що ж так вийшло?

З самої теорії соціалізму випливало, що все треба усуспільнити. В умовах загального одержавлення державний апарат фактично сприймає себе власником і неминуче реалізує це право на свій розсуд. Ще при проведенні колективізації кардинально підірвали сільське господарство. А адже в Росії це була головна галузь. Власне, вона-то і зіграла вирішальну роль в похоронах Радянського Союзу. Була втрачена можливість своєчасного упорядкованого переходу аграріїв до ринкових форм відтворення. Повторюся: якби в магазинах було продовольство, ніякої «революції» в 1991 році не сталося б.

І СРСР продовжив би своє існування?

Так. У нас було розуміння необхідності глибинних реформ. Вони, хоча і зі скреготом, але здійснювалися. Країна перетворювалася.

Як зміни впроваджувалися на практиці?

За роки перебудови відбулося не тільки руйнування більшості старих форм управління, а й створення нових. Колосальні зміни відбулися в ідеології. Якщо раніше було однаковість, марксизм-ленінізм допускався тільки в канонічному вигляді, то тепер всі ці догми відміталися. Надавалася публічна правова свобода: що думаєш, то і пиши, говори. Усувалися насильство і страх як головні інструменти управління. Почали різко міняти політичну систему – однопартійну і авторитарну замінювали нової, парламентської.

Командні функції КПРС на всіх рівнях були фактично повністю передані Радам. Вперше в історії відбулися вільні вибори (маються на увазі вибори народних депутатів СРСР у 1989 році), після чого були сформовані вищі органи влади. З іншого боку, не вдалося створити правову судову систему. Перші кроки в цьому напрямку робилися, і розуміння необхідності було – все-таки Горбачов юрист за освітою. Але, на жаль, не більше того. Найтрагічніше у всьому цьому, що так і не приступили до здійснення аграрної реформи.

Чому, до речі, не вийшло? Не встигли, боялися, не хотіли?

Не дійшли руки. Чому? Та тому, що вся верхівка забезпечувалася на привілейованої основі. У неї не було продовольчої проблеми.

Тобто верхівка була відірвана від населення?

З питання постачання – повністю! Партійне керівництво всіх рівнів просто не відчувало на собі реального стану речей. У споглядальному плані все про таку проблему начебто знали, але через свій шлунок її не пропускали. Якби дружини Горбачова і [голови Радміну СРСР з 1985 по 14 січня 1991 року Миколу] Рижкова хоч один раз пройшли по вулиці Горького і спробували отоваритися в тамтешніх магазинах, думаю, ситуація змінилася б.

Поділитись