Начальник Білорусі, здається, готовий зробити те, що уникав тривалий час: створити в країні провладну організацію. Або навіть одразу кілька.
Партійне життя в Білорусі є, але воно практично непомітне. Політичні партії республіки знаходяться десь на самій периферії суспільної уваги, вони майже не представлені в органах влади. Цьому сприяє те, що вибори всіх рівнів відбуваються одномандатними округами, а не партійними списками. Однак тепер усе може змінитись.
Олександр Лукашенко на нараді у Палаці незалежності несподівано заговорив про партійне будівництво. Там обговорювалися законопроекти про громадянське суспільство, діяльність політичних партій та інших громадських об’єднань, які білоруські парламентарі мають ухвалити вже на осінній сесії.
На думку Лукашенка, у сучасній Білорусі, на відміну від БРСР, складається «вже не однопартійна, а складніша конфігурація взаємодії держави та громадянського суспільства». Але при цьому не всяка активність громадян на благо, а лише та, яку санкціонувала держава. «З’являються нові організації, які прагнуть вирішення суспільно значущих завдань. Знаходяться й ті, хто під виглядом соціальних, благодійних, культурних проектів намагається залучити білорусів до просування інтересів інших держав. Ми це бачили у 2020 році. У цьому питанні неприпустимі подвійні тлумачення або лазівки для тих, хто, як і раніше, спить і бачить, як увійти в громадянське суспільство і розхитати країну зсередини», — сказав «бацька».
Отже, будь-яке партійне будівництво має йти під керівництвом Всебілоруських народних зборів. «Щодо політичних партій. У цьому питанні також треба йти від життя. Ми не знаємо, що буде завтра. Світ змінюється. Тому йтимемо акуратно робити кроки з огляду на те, що у нас відбувається в країні, — зазначив Лукашенко. — Наші прихильники нас критикуватимуть за те (і справедливо), що ми не вчасно проводимо ці заходи та розгортаємо в країні процеси партійного будівництва. Не вчасно. Ситуація у світі вкрай напружена. У такі часи будь-яка держава починає мобілізуватися і концентруватися навколо однієї-двох фігур і таке інше. У нас це президент за Конституцією. А ми тут почали партійне будівництво розгортати, з’являться нові партії».
Проте Лукашенко послався на власні обіцянки — створити в Білорусі після ухвалення нової Конституції нормальну партійну систему, що працює. Для цього, зокрема, буде ухвалено новий закон, який підвищить поріг чисельності членів партії, необхідних для реєстрації, із нинішньої тисячі як мінімум до 3 тис. осіб (але розглядаються варіанти і 5 тис., і 10 тис.). Після цього пройде перереєстрація. За прогнозами провладного політика, голови Ліберально-демократичної партії Олега Гайдукевича, пройти її зможуть не більше трьох-чотирьох партій, решту мають бути ліквідовані. “Це сміття. Бо там лише друк. Їх роками або не чути – не видно, або вони існують на гранти з-за кордону», – сказав Гайдукевич.
Однак, мабуть, головне у всій цій історії — те, що в Білорусі знову постало питання про створення «партії влади», або «президентської партії». На думку спостерігачів, Лукашенко хоче створити систему із трьох партій. Буде центристська «партія влади», правоцентристська (швидше за все, ліберальні демократи), і лівоцентристська партія — провладні комуністи.
Очевидний претендент на перетворення на «президентську партію» — громадське об’єднання «Біла Русь», яке часто з іронією називають «профспілкою чиновників». Як вважає голова «Білої Русі» Геннадій Давидько, сама вона залишиться громадським об’єднанням і вирішуватиме «великі завдання, які стоять перед нашим суспільством». А боротьбою за владу та зміцненням президентської республіки, за його словами, може зайнятися нова політична партія. Її робоча назва — «За Батьківщину», і вона буде створюватися з членів «Білої Русі». Одна з причин такого поділу — те, що в «Білій Русі» багато силовиків та інших держслужбовців — а за Конституцією, вони не можуть бути членами політичних партій.
Тепер головне питання: що за цим усім стоїть. Лукашенко десятиліттями уникав створення «партії влади» та й взагалі дуже негативно ставився до партійної системи. І хоча формально партій у Білорусі 15 штук, більшість із них «мертві», а нові не з’являлися вже 16 років, мін’юст просто блокує їхню реєстрацію.
Наприклад, усі спроби створити Християнсько-демократичну партію закінчилися нічим — організатори, незважаючи на усунення всіх мислимих та немислимих помилок, отримали сім відмов у реєстрації поспіль.
Але тепер усе може змінитися, аж до формування партійного парламенту. Якщо це станеться, можна буде зробити висновок: у Білорусії значно посилився проросійський порядок денний. Справа в тому, що все справді більш-менш масові партії (Ліберально-демократична – понад 50 тис. членів, Комуністична партія – близько 6 тис., Республіканська партія праці та справедливості – близько 8 тис., Білоруська аграрна партія – близько 8 тис.). ) — не лише посилено демонструють лояльність чинної влади та особисто Олександру Лукашенку, а й прихильність до союзу РФ і РБ.
Причому прихильність аж до ступеня повного злиття двох країн. До планів самого Лукашенка це, звісно, не входить. Але в провладних партіях Білорусі сьогодні — безліч амбітних людей, які мріють побудувати кар’єру саме на тих змінах, які відбудуться у разі приєднання Білорусії до Росії на правах суб’єкта федерації.
Парадоксально, але в цій ситуації помічниками Лукашенка могли б виявитися саме опозиційні партії. Чинний президент для них, звісно, — лютий ворог, але незалежність країни — понад усе. Як і для самого Лукашенка, який чудово розуміє, він президент лише доти, доки Білорусія зберігає атрибути незалежності.
Проте сам начальник Білорусі на альянс із прозахідною опозицією і раніше ніколи не йшов, а після серпня-2020 — не піде й поготів. До того ж, ця частина політичного поля в Білорусі буквально «випалена»: націоналістичних партій чисельністю понад тисячу людей просто немає, а лідери та активісти таких партій — чи то в тюрмах, чи то в еміграції.
Але поки що Лукашенко задумався про інше — про те, що президента Білорусі має обирати не народ, а «Всебілоруські народні збори» — дивний колегіальний орган із невиразною структурою формування. Досить сказати, що його делегати не вибираються, а призначаються — виходить свого роду зібраний владою «курултай» «найкращих людей країни».
Але, на думку Лукашенка, ВНС «складається з професіоналів» і «є зрізом всього суспільства, тоді як далеко не всі з мільйонів виборців можуть бути справді занурені в усі процеси». За його словами, «вибори розгойдують ситуацію», а через Всебілоруські народні збори «потрібного» президента можна було обирати без непотрібних потрясінь.
