Тридцять років та 44 дні. Що стоїть за цими цифрами? Насамперед, велич та непереможність азербайджанського народу, наявність такого сильного, мудрого, рішучого, вольового Лідера, як Ільхам Алієв. Вимовлена Верховним головнокомандувачем на початку війни фраза «Нас ніхто не зупинить!» стала лейтмотивом наших майбутніх перемог.
Ільхам Алієв не тільки вміло керував військовими діями на полі бою, а й бився на інформаційному фронті та в дипломатичній площині, тріумфально здобувши гору у всіх протистояннях. Що змінила здобута нами Перемога у Карабаху? Ми не лише звільнили наші землі… Азербайджан та його Лідер значно піднялися в очах світової громадськості, ставлення до нашої країни змінилося на 180 градусів. Весь світ усвідомив, що з Азербайджаном, його Президентом не можна говорити мовою сили. Азербайджан уже не той, що тридцять років тому. Після здобутої історичної Перемоги в Карабаху авторитет глави нашої держави на світовій арені ще зміцнів. Світові держави зважають на нас, порядок денний післявоєнного періоду в регіоні диктує Президент Ільхам Алієв. Брюссельські переговори, зустрічі у Празі та Сочі ще раз наочно підтвердили це. Геополітичні реалії, породжені Вітчизняною війною, однозначно сприймаються провідними світовими державами та основними міжнародними організаціями. Перемога в Карабаху стала також верховенством правди, торжеством справедливості. Азербайджан, так і не дочекавшись результативної діяльності від міжнародних посередників, сам виконав чотири резолюції Ради Безпеки ООН, які залишалися на папері протягом тридцяти років, і категорично відмовився від посередницької місії ОБСЄ, яка всі ці роки займала беззубу, безхребетну позицію. Чого досягла Мінська група, співголовами якої є три супердержави, три з п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН – США, Росія та Франція? Як виявилося згодом, їхньою метою було не вирішити конфлікт, а зробити окупацію вічною. Спроби відродити Мінську групу, залучити її до переговорного процесу робляться й досі. Як каже наш Президент, такі спроби приречені на провал, ми маємо достатньо сил, щоб відстояти свої права, посадити реваншистів на місце. Наша армія невпинно стоїть на варті наших рубежів, запобігаючи кожній провокації вірменської сторони.
X X X
Вітчизняна війна, шлях до тріумфу в Карабаху тривав 44 дні. Що зумовило нашу Перемогу? Насамперед, стратегія перемоги, біля витоків якої стояв загальнонаціональний лідер Гейдар Алієв, невтомна боротьба, мудрі кроки, терпляче, з року в рік, що їх вживає Президент Ільхам Алієв, продумані дії, що відповідають наказу часу, вмілі, доречні дипломатичні. Залишся ми з Вірменією віч-на-віч, все б вирішилося набагато раніше і набагато простіше. Очевидно, що Вірменія не може протистояти нам ні у військовому, ні в економічному аспектах. Вірмени покладалися своїх покровителів, покладали ними свої надії. Хто ці покровителі зрозумілі як божий день. Деякі, як, наприклад, Франція та Іран, відкрито підтримують Вірменію, інші роблять це завуальовано. Коли почалася війна, Нікол Пашинян обдзвонював усіх, кого тільки міг, волаючи про допомогу, благаючи зупинити Азербайджан. Наш Президент мужньо протистояв усім нападкам і тиску, виявив принциповість і рішучість, відкрито заявивши, що ніхто, жодна сила не здатні зупинити нас, що ми підемо до переможного кінця. Так і сталося. Ось уже два роки наші серця не бередить туга за Карабахом, немає більше на тілі нашого народу образливого тавра переможеного народу. Ми йдемо з високо піднятою головою. Наш далекоглядний Президент ще перші роки свого обрання главою держави передбачав політико-економічне фіаско Вірменії, закликаючи сусідів вступити на шлях істини. Цитата: Позиція Азербайджану справедлива, час працює на нас і міжнародне право на нашій стороні. Що раніше інша сторона зрозуміє це, то краще для неї (зустріч у Французькому інституті міжнародних відносин, 23 січня 2004 р.). Глава нашої держави бачив, що переговори за посередництва Мінської групи мають імітаційний характер. Статус-кво було тривати вічно. Слова Пашиняна «Карабах – це Вірменія, і точка», по суті, поклали край переговорному процесу. Наш Президент відразу парирував: «Карабах – це Азербайджан, і знак оклику!». Цю фразу, яка сьогодні відома кожному, Президент Ільхам Алієв виголосив ще 18 років тому – 29 квітня 2004 року – на прес-конференції в Європейському палаці у Страсбурзі. Це було послання Вірменії та її покровителям. Цитата: «Позиція Азербайджану ясна та неодноразово заявлялася. Тим, хто не мав можливості ознайомитися з нею, нагадаю, що Нагірний Карабах є територією Азербайджану. Азербайджан ніколи не дасть згоди на незалежність Нагірного Карабаху чи на те, щоб він став частиною Вірменії. Нагірний Карабах – це Азербайджан!»
X X X
Світова історія знала чимало воєн та знаменитих полководців, які часом помилялися у своїх розрахунках, програючи битви. І мова тут не лише у військовій могутності чи чисельності військ. Зрозуміло, це важливі складові, але не менш важливо вибрати потрібний момент. Тут приходять на згадку слова загальнонаціонального лідера Гейдара Алієва, які він сказав багато років тому: «Ми повернемося в Карабах, обов’язково повернемося, на це потрібен час». Хтось вважав ці слова якоюсь втіхою, а мудрий Гейдар Алієв немов передбачав день нашої перемоги на багато років уперед, щиро вірячи у звільнення Карабаха. Він не випадково сказав, що розпочаті ним справи завершить Ільхам Алієв. Яскравим свідченням цього стала Вітчизняна війна. Коли переможний Верховний головнокомандувач Ільхам Алієв наказав про контрнаступ, він правильно вибрав час, взяв до уваги силу Азербайджану та Вірменії, що склалася геополітичну обстановку у світі та регіоні і не помилився у своїх розрахунках. За 24 дні до визволення міста Шуша він сказав: «Без Шуші наша робота буде половинчастою». На той час багатьом це здавалося нездійсненною мрією. Тому що дорога до Шуші пролягала через круті скелі, глибокі ущелини. Противник перебував у дуже вигідному положенні, маючи у розпорядженні танки та гармати. Ми ж, щоб уникнути руйнувань, використовували лише легке озброєння. І зуміли! Підбираючись стрімкими скелями, долаючи величезні відстані, азербайджанський солдат розгромив супротивника і поставив наш прапор у Шуші. Вітчизняна війна, визволення міста Шуша – безпрецедентна подія у сучасній військовій історії, у багатьох відношеннях феномен.
Ключові аспекти такі:
– азербайджанська армія за 3-4 дні прорвала фортифікаційні споруди, які будувалися противником протягом 30 років окупації; – у вірменській армії налічувалося 10 тисяч дезертирів, у той час, як жоден азербайджанський солдат не втік з поля бою; – діти, вигнані окупантом із Карабаху босоніж, винесені на руках у матерів, повернулися до рідних країв на танках; – Вінець Перемоги в Карабаху – операція зі звільнення міста Шуша стала яскравою віхою світової військової історії; – Максимального результату було досягнуто за мінімальних втрат в умовах складного рельєфу місцевості; – Єдність народу, Президента та армії, що об’єдналися у залізний кулак, зламали хребет супротивнику. Чи знала щось подібне до військової історії XXI століття? Хто знає, чув, хай скаже. Є писані та неписані закони війни. Армія бореться з армією, солдат бореться з солдатом, віч-на-віч, перемагає найсильніший. Саме так вів війну Азербайджан. А що ж Вірменія? А Вірменія тримала на прицілі мирних жителів, бомбардувала балістичними ракетами Гянджу, Барду, Тертер, вбивши до сотні мирних жителів, серед яких жінки та діти. Зрозуміло, Азербайджан мав зброю набагато потужніше і за бажання завдав би удару по Іревану. Але наш переможний Верховний головнокомандувач ніколи не віддав би такого наказу, наша армія поквиталася з ворогом на поле бою, помстившись за шехідів, безневинно вбитих людей, показавши тим самим усьому світу хто є хто. З почуттям глибокої вдячності слід відзначити великі заслуги Першого віце-президента Мехрібана Алієва в здобутій Перемозі. Вірний соратник Президента Ільхама Алієва – Мехрібан ханим надавала сильну політико-моральну підтримку у боротьбі за визволення наших земель. Кожне її звернення до народу, кожний заклик до національної солідарності мали великий резонанс, чіпали серця. Молитви, піднесені Мехрібан ханим у дні війни, почули і Всевишній дарував нам щастя повернутися на рідну карабахську землю. Відразу після Вітчизняної війни з ініціативи Мехрібан ханим Фонд Гейдара Алієва розпочав відновлення історико-релігійних пам’яток у Шуші та на інших звільнених територіях. Ця благородна ініціатива стала потужним поштовхом до творчих робіт у Карабаху та Східному Зангезурі.
Х Х Х
За останні 200 років в історії Азербайджану не було такої перемоги. Більше того, на пострадянському просторі, навіть у світовому масштабі, жодна держава, жоден народ не змогли звільнити свої окуповані землі військовим шляхом, до того ж, за такий короткий термін. Азербайджан, азербайджанський народ створили історію. Ми змогли повернути свої землі, що залишалися під окупацією протягом тридцяти років, лише за 44 дні. Завдяки чому це стало можливим? Своїми думками з цього приводу я ділився в статтях, присвячених Перемозі в Карабаху: Азербайджан пише історію: наш шлях – в Карабах Публіцистичні роздуми: Сорок чотири миті сонячної осені рішучий народ Реалії післявоєнного періоду: Азербайджан диктує порядок денний регіону Щоб не повторюватися, цього разу я вирішив розглянути питання з іншого ракурсу – крізь призму міжнародного права та справедливості, подвійних стандартів, на які ми час від часу наражаємося. Після Другої світової війни – у жовтні 1945 року 50 наймогутніших держав зібралися та створили організацію під назвою Організація Об’єднаних Націй (ООН) (нині мандатна система цієї організації охоплює понад 190 держав – загалом 80 відсотків території землі). Кордони кожної держави були визначені та оголошені ООН. Мета полягала в тому, щоб жодна держава не зазіхала на чужу територію, не вторгалася на чужу землю. Говорячи дипломатичною мовою, основною місією ООН є мирне врегулювання конфліктів, підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом ухвалення колективних рішень. Але чи справляється ООН зі своєю місією? Чотири резолюції Ради Безпеки ООН про беззастережне виведення збройних сил Вірменії з окупованих територій (резолюції 822, 853, 874 та 884) залишалися на папері майже 30 років. При тому, що багато інших аналогічних резолюцій було виконано миттєво, навіть чорнило не встигло висохнути. Наприклад, міжнародне співтовариство досить категорично відреагувало на вторгнення Іраку до Кувейту 32 роки тому. Рада Безпеки ухвалила резолюцію, що вимагає негайного виведення іракських військ з території Кувейту. Саддам Хусейн проігнорував це. Не минуло й півроку після ухвалення резолюції Сполучені Штати розпочали операцію «Буря в пустелі» і за 40 днів вибили іракську армію з Кувейту. Чому? Тому що Вашингтон мав великі інвестиції та стратегічні цілі в Кувейті. Тепер перенесемося до нашого регіону. Як міжнародне співтовариство США відреагували на окупацію Вірменією 20 відсотків азербайджанських територій? Резолюції так і залишилися на папері… Ми роками волали до справедливості до Карабаху, Ходжали. Міжнародне співтовариство за винятком кількох держав, чотирьох чи п’яти американських штатів зберігало байдуже мовчання. У США в Азербайджані не так багато інвестицій, як у Кувейті. Але як справедливість і міжнародне право? Америка, Франція, які визнали надуманий вірменський геноцид, не визнали Ходжалінську різанину, здійснену на очах усього світу. Після визволення окупованих земель усьому світу відкрилася жахлива картина здійснених Вірменією звірств. Вірменія перетворила наші землі на руїни, стерла з лиця землі сотні наших міст та сіл. Агдам називають «Хіросимою Кавказу». У руїні Джебраїл, Губадли, Зангілан, Кяльбаджар, Лачин, Фізулі. Вірмени не залишили тут каменю на камені. Кілька років тому ми не могли на власні очі побачити масштаби руйнувань. Проте Мінська група ОБСЄ, її співголови зі США, Росії та Франції протягом тридцяти років курсували цим маршрутом і чудово розуміли, як справи насправді. Бачили та мовчали. Чи хтось сказав, що час покласти край окупації та вандалізму? Ні ООН, ні ОБСЄ не чинили жодного тиску на загарбника – Вірменію, прирівнюючи окупанта до жертви окупації. Мабуть, так виглядає правосуддя на американський, французький та російський лад.
Х Х Х
У міжнародне право немає поняття великої і малої держави, кожна суверенна країна має рівні права. Проте насправді ми бачимо протилежне. Події, що відбуваються навколо України, дуже промовисті. Країни Заходу на чолі зі США, НАТО стали на підтримку України. Щодо Росії діють безпрецедентні у світовій історії санкції. Проте проти Вірменії, яка майже 30 років утримувала азербайджанські землі під окупацією, не було введено жодної санкції, не було вжито жодного ефективного кроку, щоб зупинити агресора. Можливо, якби не було такої байдужості, конфлікт не затягнувся б на довгі 30 років. Незважаючи на очевидні подвійні стандарти, Президент Ільхам Алієв зумів подолати всі перешкоди своєю мудрою політикою далекоглядними кроками. Мірилом у сучасному світі, на жаль, є не міжнародне право та справедливість, а фактор сили. Вважаються з тими, хто сильний, і ігнорують тих, хто слабший. Невипадково Президент Ільхам Алієв усіляко зміцнював нашу армію, вів послідовну, невтомну, продуману роботу в дипломатичній площині. З роками Азербайджан зміцнився, ставши однією з сильних держав у світі, з якою зважають. Час, який пророкував мудрий загальнонаціональний лідер, настав восени 2020 року. Президент Азербайджану, Верховний головнокомандувач Збройних сил Ільхам Алієв наказав армії про контранступ. Це сталося в той час, коли Вірменія відкрито заявляла про «нову війну за нові території», робила нескінченні провокації на кордоні. Наш Президент рішуче відповідав тим, хто стверджував, що не можна проводити військові дії, словами «Ми звільнимо наші землі за будь-яку ціну». Так і сталося. Концепція «Сильний Азербайджан – сильна армія» дала закономірний результат. Наш народ, доблесна армія під командуванням переможного Верховного головнокомандувача Ільхама Алієва поклали край окупації і відновили справедливість. Ми звільнили свої землі, не вдавшись до чиєїсь допомоги, військово-політичним шляхом. За 44 дні глава нашої держави дав понад 30 інтерв’ю закордонним ЗМІ, авторитетним телеканалам, довів до всього світу факти щодо причин конфлікту, справедливу, праву позицію Азербайджану. Це сам собою феномен в історії сучасних конфліктів і воєн.
Х Х Х
44-денна Вітчизняна війна та події 730 днів, що пройшли після нашої славної Перемоги, продемонстрували силу, міць Азербайджану. Ми ведемо безпрецедентні творчо-відновлювальні роботи у Шуші та на інших звільнених територіях. Знову ж таки самотужки, без будь-якої допомоги. Концепція творення, що реалізується під керівництвом Президента Ільхама Алієва у постконфліктний період, веде Азербайджан від перемоги до перемоги, по праву вважаючись зразковою моделлю. Ми розчищаємо свої землі від мін та боєприпасів, паралельно зводячи мости, один за одним вводячи в експлуатацію життєво важливі об’єкти інфраструктури, одним словом, готуємось до «Великого повернення». У «розумному селі» в Агали вже оселилися десятки сімей, затверджено генеральні плани міст. Напередодні Дня Перемоги у Зангілані відкрився міжнародний аеропорт. Говорячи словами Президента братньої Турецької Республіки Реджепа Тайіпа Ердогана, Азербайджан відроджується з нуля, після героїчного епосу під керівництвом Ільхама Алієва творить епос розвитку Карабаху. Відкриття протягом року після такого важкого періоду двох сучасних аеропортів на звільнених від окупації територіях під силу не кожному. Протягом 44 днів 2020 року десять мільйонів сердець в Азербайджані билися як одне ціле за наших героїчних воїнів, які боролися за визволення Карабаху. Два роки ці десять мільйонів сердець знову б’ються в унісон заради відродження Карабаха – нашої споконвічної землі, залишеної ворогом у руїнах. Президент, вірний своєму слову та обіцянкам, каже, що Карабах стане раєм. Цей день близький, ми наближаємо його крок за кроком. День Перемоги – один із знаменних та славних днів в історії нашого народу. Хай упокоїть Всевишній душі наших шехідів, і пошле зцілення тим, хто отримав поранення. Ми у неоплатному боргу перед ними за цю видатну Перемогу. З перемогою!
