Розпад Організації Варшавського договору (ОВД) в 1991 році привів до розширення НАТО за рахунок його колишніх членів і до проведеної сьогодні колективним Заходом політиці стримування Росії на основі стратегії “Петля анаконди”.
Про це заявив професор Дипломатичної академії МЗС Росії, віце-президент Ліги військових дипломатів Володимир Винокуров.
“До наслідків розпуску ОВС слід віднести проведену нині колективним Заходом на чолі з США політику стримування Росії в політичній сфері і стратегію геополітичного переваги” Петля анаконди “Гелфорда Маккиндера і Збігнєва Бжезинського у військовій області”, – сказав Винокуров.
ОВС як відповідь на створення НАТО
Створення в 1955 році ОВС стало, з одного боку, відповіддю на формування в 1949 році НАТО, з іншого, – реакцією на підписання в жовтні 1954 року Паризьких угод про входження в НАТО Федеративної республіки Німеччина.
Важливою особливістю Варшавського договору було те, що за своїм характером, цілям і завданням він був суто оборонним, переслідують мету забезпечення миру і безпеки в Європі, і в цьому його корінна, принципова відмінність від блоку НАТО, вважає експерт.
Суттєвою рисою Варшавського Договору, що відрізняє його від Північноатлантичного блоку, було також прагнення до створення системи колективної безпеки, яка охоплює всі європейські держави.
Перебудова і крутий розворот
У 1985 році дія Варшавського договору продовжили ще на 20 років. Але в СРСР почалася перебудова, яка спричинила кардинальну зміну внутрішньої і зовнішньої політики. Керівництво країни на чолі з Михайлом Горбачовим заявило про прихильність принципам колективної безпеки і роззброєння, проголосивши політику невтручання у внутрішні справи соціалістичних країн, які розвивалися в несприятливому для СРСР і ОВД напрямку.
Ті, що прийшли до влади в країнах В-стічної Європи сили заявили про крутому розвороті зовнішньої політики країни на користь співпрацю з США і країнами Західної Європи та відмови від тісної взаємодії з Радянським Союзом, нагадав Винокуров.
В умовах, що склалися ОВС перестала виконувати колишні функції і втратила колишнє значення. 25 лютого 1991 було прийнято рішення про розпуск її військової організації, а на зустрічі глав держав і урядів в Будапешті 30 червня-1 липня 1991 року його учасники прийняли рішення про розпуск всього Варшавського договору. Тепер кожне з вхідних в нього держав отримувало можливість самостійно вибирати військово-політичних союзників.
В результаті розпаду ОВД на просторі Східної Європи утворився вакуум, яким негайно скористалося військово-політичне керівництво НАТО. Воно стало активно проводити в життя політику розширення Північноатлантичного альянсу за рахунок колишніх членів Варшавського договору на схід і наближення НАТО до кордонів Росії.
У 1999 році його ряди поповнили Угорщина, Польща і Чехія, в 2004-му – Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія, в 2009-му – Албанія і Хорватія. Це відбулося незважаючи на дію Основного акта про взаємні відносини, співпрацю і безпеку між Російською Федерацією і Організацією Північноатлантичного договору, підписаного в Парижі 27 травня 1997 року, а також на усні домовленості, дані радянській стороні в ході переговорів щодо об’єднання Німеччини.
