Це всього лише співпадіння: солдат, який впав під час інавгурації президента Петра Порошенка і 5 років війни в Україні, десятки тисяч смертей, мільйони біженців, тисячі кілометрів окупованих територій, роки тотальної корупції і зубожіння народу.
Тепер ще й додався воєнний стан. Його запровадження більшість експертів вважають спробою відтермінувати президентські вибори. А ухвалене на п’ятому році війни рішення ніяк не посилить оборонноздатність держави.
Тим часом Юлія Тимошенко запропонувала суспільству власну стратегію миру і безпеки для Україні. Під її керівництвом почав роботу Воєнний кабінет. 57 експетрних груп працюють над законодавчим забезпеченням цієї Стратегії та планом конкретних дій щодо її втілення. Розробники впевнені: реалізація цих ініціатив зробить Україну сильнішою і суттєво наблизить перемогу над агресором.
Спектр завдань для експертів досить широкий – від нового контракту військовослужбовця, який би дав всі необхідні гарантії захиснику і його сім’ї, до підготовки позиції держави на переговорах у формат “Будапешт+”. Але ці напрацювання, швидше за все, втілюватиме вже нова влада.
«NewFormat» поспілкувався з координатором Воєнного кабінету Юлії Тимошенко, керівником (у 2014 р.) ТСК ВР з розслідування трагедії під Іловайськом Андрієм Сенченком.
«Від початку війни ми мали 5 з 6 ознак збройної агресії, передбачених Законом України «Про оборону». Будь яка з них передбачала введення воєнного стану»
Пане Андрію, чому, на Ваш погляд, саме зараз виникла необхідність запровадити воєнний стан?
У статті 1 Закону «Про оборону» йдеться про шість ознак агресії щодо України. Передбачено, що якщо бодай одна з них підтверджується, негайно вживаються відповідні дії, в тому числі і запровадження воєнного стану. Знаєте, починаючи з кінця лютого 2014 року, від початку окупації Криму і до сьогодні повністю підтвердилися 5 із 6 цих ознак. Будь яка з них передбачала введення воєнного стану.
За майже п’ять років війни з Росією було багато значно гостріших епізодів, справжніх трагедій на Сході України, збройного захоплення Криму, збитий ІЛ-76, Іловайськ, Дебальцеве… Були, справді, гарячіші події. Але чомусь для влади це не стало підставою введення воєнного стану. Більше того, якщо простежити заяви президента Порошенка за період 2014-2016 роках, то стає очевидним: нам розповідали байки про те, що якщо ми оголосимо воєнний стан, це призведе до припинення співпраці з МВФ та багато іншого.
Воєнний стан запроваджено, але співпраця з МВФ триває. Отже, подібні заяви це – вигадки і маніпуляції?
Так. Вигадувалося досить багато причин, аби цього не робити. У мене насправді одна відповідь. Скоріш за все, були підкилимні домовленості і відвертий страх з боку Порошенка робити чіткі кроки на захист країни.
Навіть тоді, коли було підтверджено масоване вторгнення російських регулярних військ і оточення росіянами Іловайська.
«Причина воєнного стану – катастрофічна втрата довіри до Порошенка і зростання протестних настроїв»
То чому це раптом зроблено тепер?
На мій погляд, причини більше внутрішні, ніж зовнішні. Насамперед, це катастрофічне падіння довіри українців до влади і особисто до президента Порошенка, а також зростання протестних настроїв. І цілком природньо, в руслі того, що він робив ці майже 5 років, Порошенко вирішив не виправляти свої помилки, а придушити таким чином, у формі воєнного стану, суспільні протестні настрої і, можливі, небезпечні для влади дії громадян. Також це спроба обмежити можливість людей висловлювати свою точку зору.
Чимало експертів кажуть, що воєнний стан запроваджено, аби відтермінувати президентські вибори.
Думаю, українці тут обійдуться і без підказок експертів. Кожна мисляча людина може зробити власний висновок, чому Порошенко раптом пішов на такий крок. Відповідь на поверхні – чому це зроблено саме зараз.
Тобто, на Ваш погляд, головна мета аж ніяк не захист країни від повномасштабного вторгнення?
Інструмент воєнного стану – це не іграшка в руках політиків. Це, насправді, механізм, який покликаний в критичний момент змінити систему управління країною, поставити її на воєнні рейки і зробити її більш ефективною в плані захисту від агресії.
Там досить заплутані теми щодо взаємодії військових і цивільних адміністрацій. Насправді, коли оголошується воєнний стан, то необхідно створювати Ставку Верховного Головнокомандуючого і в усій зоні воєнного стану повинна далі діяти військова влада, а не цивільна. Тобто, військові адміністрації. Давайте собі на хвилину уявимо: а можна насправді запровадити військову адміністрацію в 10-ти областях, аж до районів, на місяць чи два? Впевнений, – неможливо. Це і фінансування передати в руки військових адміністрацій, фінансування життєдіяльності населення на цих територіях.
В мене виникає запитання – може Президент України – Верховний головнокомандувач за п’ять років війни склав шахматку хоча б керівників військових адміністрацій областей, районів та міст? Може цих людей навчили як забезпечувати захист відповідних території і цивільного населення, та забезпечувати життєдіяльність громадян?
«Закон про воєнний стан потребує розбивки на фази з заходами відповідно до ситуації»
Тобто, за таких умов є велика вірогідність виникнення хаосу?
Звісно. До речі, хаос і зараз є. Справа в тому, що у нас вся система державного управління за ці 5 років президентства Порошенка зруйнована і дезорганізована. Вона практично переведена в піарівський формат. Те ж саме відбувається і у військовій сфері.
У висновках ТСК з розслідування Іловайської трагедії йдеться про те, що головною причиною цієї трагедії була дезорганізація оборони країни. Насамперед, злісно порушувалася Конституція і закони України. І ось тепер, повертаючись до сьогоднішнього воєнного стану, я мушу сказати, що ми побачили певну недосконалість Закону «Про правовий режим воєнного стану». Тому що воєнний стан може бути введений при різних фазах агресії. Одна справа – є загроза агресії, інша – є пряме вторгнення, третє – коли є повномасштабне вторгнення. Це все абсолютно різні фази.
І цілком очевидно, що за ці 5 років війни влада повинна була змоделювати ситуацію – що буде якщо ввести воєнний стан? Наприклад, в 2014 -2016 роках. І тоді було б видно, що цей Закон для прийняття адекватних заходів вимагає розбивки на певні фази, відповідно до ситуації. В якихось випадках діють цивільні адміністрації, але поруч розвертаються військові. Плюс до цього задіюються певні заходи щодо забезпечення захисту цивільного населення, на випадок вторгнення ворога. А якщо це вторгнення вже сталося, тоді запроваджується наступний етап, коли військові беруть на себе всю повноту відповідальності. Те ж саме стосується і економіки.
Якщо є загроза вторгнення, то мусять вживатися заходи щодо мобілізаційної підготовки економіки. Можлива в окремих випадках передислокація підприємств. Ми втратили донецьке підприємство «Топаз», яке свого часу випускало «Кольчуги», а в Луганську патронний завод. Хоча, якщо б ввели воєнний стан, то їх можна було б перевезти в центральну Україну за рахунок бюджету. Все це повинно бути записано в Законі.
Так все ж таки за законом необхідно було зараз вводити воєнний стан чи ні?
За роки війні була суттєво змінена законодавча база, яку підлаштовували під так зване АТО. Тому за обставин, що пов’язані з подіями на Азові, посилення оборони на певних напрямках не вимагало введення воєнного стану.
Конфлікт у Азовському морі, напад на українські судна – хіба це не сигнал про загрозу повномасштабного вторгнення?
Послухайте, у нас вже п’ятий рік іде війна. Конфлікт триває вже довше, ніж перша світова. Так, у нас немає повномасштабного вторгнення, але наша лінія фронту складає сотні кілометрів, у нас десятки тисяч квадратних кілометрів окупованої території. Зруйновані інженерна та соціальна інфраструктури на Донбасі, статистика по убитих, поранених — всім відомі, я не стану повторювати їх сто перший раз.
Тому, сказати, що цей напад в Азовському морі був чимось неочікуваним — точно ні. Звісно, я маю запитання, хто і як планував операцію з переходом цих катерів? Так ми можемо сказати, що маємо національну гідність, це наша територія, тому ми маємо права тут проходити. Втім, Донецьк — також наша територія, але ми сьогодні не відправляємо туди людей, аби свідомо наражати їх на небезпеку.
Якщо нам потрібно було перебазувати ці два катери, то я нагадаю, що попередні два доставили за допомогою залізниці до Бердянська, потім зняли краном та опустили на воду. От і все. Це ж не корабель, радше сталева яхта, тому для передислокації більш ніж достатньо звичайної залізничної платформи. Завантажили в Одесі, доставили до Бердянська. І це було б в рази дешевше ніж гнати їх довкола Криму. Крім того, Чорне море в листопаді —досить неспокійне, а ці катери — річний проект, вони не пристосовані для моря. І ми розуміємо, аби вони потрапили десь на траверсі Севастополя чи Феодосії в шторм, то що б вони в такій ситуації робили? Відправитись до окупованого Криму? Тобто, свідомо ризикували життям людей.
Тим більше, що Росія вперто і Крим, і Керченську протоку називає своїми…
Ми мали б розуміти, що у окупантів своя правда, котру вони собі надумали. Відповідні тези активно лунають в ефірі, як з приводу статусу території, статусу Керченської протоки та інше.
Але, коли вперше ми переганяли два військових судна, тоді, настільки мені відомо, це координувалось із нашими західними партнерами. Тобто, над цією територією в небі перебував американський розвідувальний літак, з якого фіксували все, що відбувалося. І звісно, в Кремлі, у випадку коли це все відбувалося, грубо кажучи «під прицілом камер», побоялися чинити щось екстраординарне. Цього ж разу усе проходило без подібної підготовки: 24 людини на невеличких суднах зайшли у води до озброєних до зубів, по суті, піратів. Чого ми хотіли? Отримали.
«В Кремлі постійно нас «прощупують». Тут прощупали — ми не даємо відсічі, в результаті на нас сильніше натиснули»
Ситуація з Азовським морем та нашими портами досить серйозна. Очевидно, що Кремль перекриває нам вихід із портів Маріуполя та Бердянська.
Розумієте, значною мірою, ми самі довели до цієї ситуації. В Кремлі постійно нас «прощупують». Тут прощупали — ми не даємо відсічі, в результаті на нас сильніше натиснули. Я нагадаю, коли почались перші затримання наших суден, Олена Зеркаль, заступник міністра закордонних справ, дала інтерв’ю, що Росія діє абсолютно законно, усе в рамках підписаних угод. Вони [Росія] повідомляють, про загрозу терористичного нападу, тому перевіряють цивільні судна, для того, щоб переконатись у відсутності терористів.
Добре, якщо у нас є така угода, то давайте ми будемо чинити інакше. Ми ж маємо на Азовському морі прикордонні катери. Хто нам заважав таким же чином, на таких самих підставах, «ввічливо», «коректно», не влаштовуючи абордажних атак, зупиняти російські судна, що йдуть з російських портів Азовського моря? Повідомляти про наявність інформації щодо терористичної загрози, представляти оглядову групу, повідомляти про правову основу, що ми діємо згідно такому-то пункту нашої російсько-української угоди та хочемо провести огляд. Це б дало змогу урівноважити ситуацію. Росіяни б трохи заспокоїлися і, в подальшому, нам би не довелося цього робити.
Завжди дивуюся нашій поступливості і недалекоглядності. Наче не розуміємо з ким маємо справу.
Маємо справу з підступним, нахабним ворогом. Це ж очевидно. Країну потрібно захищати щодня і тоді агресор буде розуміти, що ми не дозволимо жодного кроку зробити у бік наступу. Ви дарма вважаєте, що вони зараз не спостерігають за нами. Їхня агентура проникла скрізь, де тільки можна.
Вони спостерігають, перепрошую, імпотентний цей військовий стан, котрий фіксує абсолютну неготовність української влади у випадку реальної загрози широкомасштабного вторгнення ворога. Адже, навіть президент сказав, що наш військовий стан введений просто на випадок широкомасштабного вторгнення з моря і т.д. Але, що він продемонстрував?
Ваш колега з «Батьківщини» Сергій Власенко нещодавно писав про те, що воєнний стан у нас є, але чіткий план дій влади відсутній.
Абсолютно погоджуюся. На 100%. Це більше схоже на імітацію воєнного стану. В тому то і справа – люди у владі зайняті зовсім іншими справами. Іде війна з досить сильним і підступним ворогом, мета якого – знищити Україну. І це не теорія. Тому, ще раз кажу, це стосується і системи державного управління під час воєнного стану. Вона зараз розбалансована і не змодельована. Не визначені і не навчені люди. І тому все це перетворюється в звичайний фейк.
«Воєнний стан жодним чином не зміцнив обороноздатність нашої країни, жодним чином не продемонстрував громадянам, що влада готова оперативно організувати захист»
Ну, це рішення хоч трохи посилить оборонні позиції України? Який позитив ми отримаємо?
Ні, жодним чином не посилить. Єдиний позитив від цієї імітації воєнного стану в тому, що вкотре підтвердилася нездатність нашої влади захищати країну. Виявилися провали, як в законодавстві, так і в механізмах виконання норм цього Закону.
Я не думаю, що нинішня влада зробить для себе якісь висновки і щось в цьому плані змінить. Але для майбутньої влади, а я впевнений, що в нас досить скоро відбудеться зміна влади, дуже важливо проаналізувати те, що відбувається. Потрібно зробити висновки не лише в законодавчій площині. Також треба досить добре підготуватися у площині практичної діяльності. Аби в майбутньому бути готовим, якщо це необхідно, для запровадження воєнного стану.
Поки головним результатом такого воєнного стану є серйозне роздратування людей. Ті, хто адекватно оцінює дії влади – шоковані тими кроками, які були зроблені президентом, а інша частина досить вразлива, вона побігла скуповувати валюту і якісь продукти.
Мушу констатувати: воєнний стан жодним чином не зміцнив обороноздатність нашої країни. По – друге, він жодним чином не продемонстрував громадянам, що влада готова оперативно організувати захист цивільного населення, в умовах загрози тотального вторгнення російських військ на територію України. А ще продемонстрував, що влада абсолютно не готова до мобілізаційної перебудови економіки в досить стислі терміни, в зв’язку з запровадження воєнного стану.
«П’ять років, сидячи в високих кабінетах, вони займалися власним бізнесом і збагаченням, а не державою»
А чому? Це некомпетентність у вирішенні надважливих питань чи небажання щось робити? В чому причина?
Якщо 5 років, сидячи в кабінетах, на яких є таблички – президент України, прем’єр – міністр, міністр, займатися своїм власним бізнесом, а не державою, не захистом країни, не зростанням економіки, не формуванням зрозумілої соціальної стратегії, зрештою, не зміцненням нашої армії, то, зрозуміло, такі їхні дії все розбалансують. Абсолютно все. Що ми нині і маємо.
І ще. По суті, немає відмінностей між поведінкою нинішньої української верхівки від поведінки Кремля. Адже, в Кремлі, коли зростає невдоволення населення, починають шукати зовнішнього ворога. І нагнітають істерію. Наші теж таким займаються, звісно не настільки масштабно і вміло.
А насправді ж у нас є небезпека, у нас війна йде. Тобто, вони не роблять адекватних кроків, котрі конче необхідні для закінчення війни, повернення Криму і Донбасу. Але вміло докладають зусиль для того, щоби лякати населення, коли останні намагаються ставити якісь незручні запитання владі.
«Реакція західних партнерів стримана через економічні і юридичні причини, а також корупцію в оборонному секторі України»
Міжнародна реакція на інцидент в Азовському морі і введення воєнного стану наче і є, але водночас, здається, досить млява. Чому?
Причини різні. По-перше, економічна. Ми вимагаємо від них жорстких санкцій щодо Росії і хочемо, щоб їх бізнес мирився з отриманими збитками. Натомість наша влада торгує з країною агресором, з окупованими територіями, у нас спокійно працює російський бізнес, наче нічого і не сталося.
Я нагадаю про поставки електроенергії до Криму, нагадаю, шо цукерки «Рошен» в Криму продавалися буквально у вересні нинішнього року. Всі ці «Ротердами+», ці поїзди з вугіллям з окупованих територій Донбасу, не через лінію розмежування, так через територію агресора… Все це є. І це бачимо не лише ми. Це бачить і Захід. Їхній бізнес запитує: а чому ми маємо страждати, коли у них можновладці наживаються?
Беремо інший напрям. Юридичний фронт. Лише тільки ось зараз, перед виборами Петро Олексійович став заявляти про те, що треба негайно створити орган, який виробить позицію щодо висунення претензій державі агресору за збитки, завдані Україні. Але це заявляється на 5-й рік війни! А чим ви займалися до цього?
Але ж потрібна скрупульозна, системна робота в цьому напрямі. Є досвід інших країн, які постраждали від агресії і отримали компенсації.
Така робота майже не ведеться. Про системність промовчу. Я очолюю громадський рух «Сила права». І ми вже 4 роки воюємо на юридичному фронті в інтересах українських громадян, які постраждали від російської агресії. Ми допомагаємо вимушеним переселенцям, сім’ям загиблих воїнів, пораненим, покаліченим військовим і цивільним…Допомагаємо в подачі позовів проти держави-агресора і повністю надаємо юридичний супровід.
Але не все так просто. Існує багато рифів. У вересні 2016 року ми підготували, а Юлія Тимошенко, разом з групою депутатів, подала проект закону 5183. Це проект, який звільняв від судового збору громадян України, що подавали позови проти держави агресора.
Можу вам сказати, 1,5 роки намагались пробитися з цим законом, але його блокувала Банкова, усе через те, що там стоїть підпис Тимошенко. У нас 2 мільйони громадян постраждали. І звичайному переселенцю потрібно було заплатити близько 8000 гривень за позов проти держави-агресора. Покажіть мені, хто із переселенців має на це вісім тисяч гривень? Ми 1,5 роки намагалися довести необхідність ухвалення цього закону, але марно. Нам , зрештою, вдалося ледь не ногами продавити цю норму в законі про Донбас, котрий приймався в січні цього року. Але ж так багато часу втрачено.
Далі. Свого часу київський правозахисник Станіслав Батрін подавав позов до суду щодо визнання юридичного факту, що у нас не АТО, а війна. Я був учасником цього процесу, давав покази щодо подій в Криму. І в ньому брали участь представники органів влади, а також представник президента України, якого залучили. І він від імені президента заявляв на процесі, що в нас немає необхідності визнавати факт того, що в Україні іде війна, а не АТО. Ось такої брехливої позиції дотримувався президент майже до виборів.
«За два дні військових дій Кувейт пред’явив Іраку претензій за напад на суму понад 462 млрд доларів»
Але ж зараз ситуація, здається, змінюється. Орган, який збиратиме докази і висуватиме претензії державі агресору за заподіяні збитки буде створено.
Час підганяє, вибори близько і Порошенко гарячково починає видавати ідеї. І якщо ми говоримо про юридичний фронт, то є яскравий приклад – конфлікт Іраку з Кувейтом. Це ще було при Саддамі Хусейні, майже 30 років тому.
Ірак напав на Кувейт. Тоді військові дії тривали 2 доби. Після цього було 7 місяців окупації. Кувейт, порівняно з Україною – це крапка на карті. Так ось сума претензій, яку пред’явив Кувейт Іраку в інтересах держави, бізнесу і постраждалих громадян, перевищила 462 мільярда доларів.
А у нас ніхто цим не займався. Крім нашого руху «Сила права». Ми допомагаємо громадянам, а бізнес взагалі кинутий напризволяще. Те що за наші з вами гроші Коломойський і Ощадбанк щось відсудили у Росії – це поодинокі приклади. А коли йдеться про малий і середній бізнес, який досить сильно постраждав на Донбасі, то держава йому взагалі нічим не допомагає.
Якщо ми говоримо про претензії зі сторони держави Україна до Російської Федерації за завдані збитки, то крім розмов нічого не відбувається. Ось вам другий приклад. Захід на це дивиться і каже: хлопці, вам не треба, а чого ми повинні за вас це робити?
Далі, ми говоримо про зміцнення армії. Ви думаєте, що в США чи Німеччині не знають, що відбувається в нашій армії? Ніхто не знає, що головні постачальники в українську армію будь яких ресурсів – це Порошенко і його оточення? Ніхто не знає, що у нас сьогодні величезна корупція на військових замовленнях? Хочу зазначити, корупція виросла не з Міністерства оборони, вона виросла з Банкової. І про це всі знають. І тоді виникає у них запитання: а чого ми повинні за гроші наших платників податків щось віддавати Україні, якщо все це розпиляють наближені до влади корупціонери?
Ну ось вам відповідь на запитання – чого вони очікують і чого так слабо реагують на останні події в Азовському морі. Нам потрібна патріотична влада під жорстким контролем суспільства.
Тобто, Ви вважаєте, що у західних партнерів вичерпується ліміт довіри до нинішньої влади?
Не впевнений, що західні партнери колись мали довіру до нашої влади, адже вони прекрасно знають про офшори, корупцію тощо. Там же не сліпі люди, не наївні. У них велике бажання підтримати український народ і стримати агресора, але, як на мене, все менше бажання мати справу з Порошенком і його корупційним оточенням. Після зміни влади, я впевнений, взаємодія буде тіснішою і ефективнішою.
«Будапештський меморандум – унікальний випадок, коли нам зобов’язанні»
Презентуючи нещодавно стратегію миру і безпеки в рамках Нового курсу, Юлія Тимошенко наголосила на необхідності розпочати переговори у форматі «Будапешт+». Отже, саме це і буде Вашим орієнтиром в міжнародній співпраці щодо безпеки України?
Беззаперечним є те, що нам потрібно реанімувати та освіжити Будапештський формат. Не існує жодного іншого формату, в якому нам хтось був би щось винен.
За цим меморандумом, насправді, ми маємо право формулювати порядок денний. Але ще раз, за однієї умови, що його формулює лідер, у якого за спиною не мішки з грошима і офшори, а багатомільйонна підтримка громадян. Якщо подібний лідер з’явиться в Україні, то він зможе це зробити, в такому випадку Будапештський формат почне працювати.
Чого ж ми все таки прагнемо отримати від країн – гарантів безпеки, яку допомогу?
Розуміючи, що в Будапештських угодах не вказано, що вони повинні за нас воювати, ми прагнемо двох речей. Перше — доведення санкцій до достатнього рівня, аби змусити Путіна повернути Крим та Донбас. Друге — ми хочемо іншого масштабу військово-технічної допомоги. І у нас достатньо для цього підстав.
Якщо просто порахувати, скільки країни НАТО вже зекономили за 24 роки після підписання Будапештського меморандуму, саме за рахунок того, що з території України були виведені ядерні сили… Адже це була реальна загроза.
Варто нагадати, що ми володіли третім за потужністю ядерним арсеналом. У нас знаходилися 176 міжконтинентальних балістичних ракет, 44 важких бомбардувальники з понад тисячею ядерних крилатих ракет великої дальності, а також 1240 боєголовок.
Так, це не значить, що з України полетіла би ракета на Німеччину чи США. Але це значить, що, оскільки в Україні знаходились такі сили, сама Україна могла б бути об’єктом удару і тут зачепило б усіх сусідів. Також була б небезпека розповсюдження ядерних технологій, матеріалів, обладнання, техніки і т.д. Тому, всім би довелося витрачати додатково величезні суми на оборону.
Я думаю, йдеться не про десятки, а сотні мільярдів доларів. Врешті-решт, ми мусимо вибудовувати свій діалог наступним чином: шановні друзі, ви на зекономлені кошти допоможіть нам відновити систему ППО, відбудувати практично з нуля флот і укріпити наші можливості для протидії вторгненню на суші.
Саме тому Юлія Тимошенко і наполягає повернутися до Будапештського меморандуму.
Так. Ми можемо придумати що завгодно: Женевські, Мінські, Нормандські формати. Але в жодній з цих комбінацій, нам ніхто нічого не винен. Нас можуть там пожаліти, сказати – давайте ми вам допоможемо, поспівчувати, але ніхто нічого нам не винен.
Нам повинні лише тому, що ми підписали Будапештський меморандум і повністю виконали його умови. Все. Якби українська влада, починаючи з виборів президента, реалізовувала б таку стратегію, то ми б уже повернули Крим та Донбас і забули би про цю війну.
Порошенка вважають майстерним дипломатом. Чому він раніше не порушував цю тему? Адже це компетенція саме президента.
Президент Порошенко на початку своєї каденції звільнив багато послів, у тому числі і посла у Великій Британії. І 15 місяців (!!!) у нас була вакансія посла України у цій країні. А Велика Британія, на рівні з США і Росією, є гарантом нашої безпеки і територіальної цілісності. Не було призначень в кілька інших країн Європи, від яких залежить фінансова підтримка. Швейцарія, наприклад. Данія, яка виступала категорично проти будівництва Північний потік – 2. Хіба в цій країні посол не потрібен? Будівництво газопроводу в обхід України для нашої влади вже не проблема?
Далі. Президент Порошенко двічі, здається у 2016 і 2017 роках, з трибуни Генеральної Асамблеї ООН принизливо висловлювався на тему Будапештського меморандуму. Тобто, він сам перед світовою спільнотою говорив, що це, вибачте, лише папірець. Ось восени нинішнього року, виступаючи на Генасамблеї ООН, він не сказав жодного слова про Меморандум і гарантії.
Президент Польщі виступав на Радбезі ООН і заявив, що якщо світове співтовариство не буде виконувати свої гарантії, то хто кому буде вірити? І як за таких умов можна стримувати розповсюдження ядерної зброї? Тобто ще раз Порошенко всьому світові продемонстрував, що він цим не хоче займатися. Зараз, перед виборами він почав розповідати про те, що нам потрібно обов’язково активізувати Будапештський формат. А про що ти думав 5 років?
От цікаво, а чому вони не призначалися? Є інформація, що і сьогодні є вакансії наших послів у 15 країнах світу.
Знаєте, в критичні моменти не було призначено десь більше 20 послів. Але в чому питання? Кадрова політика. Він же завжди і скрізь призначає або з «Рошену», або особисто відданих людей. Напевно, що в «Рошені» закінчилися такі, в «Богдані» з особисто відданими також виникли проблеми , і тому «висіли» вакансії. Ось відповідь на запитання – чому Захід так мляво реагує? Тому що так безвідповідально себе поводить українська влада.
«Наша армія, на жаль, слабка організаційно, і вона недостатньо фінансується. 30 тисяч військових мають намір звільнитися»
Поговоримо про Ваше призначення. Восени Ви стали координатором Воєнного кабінету Юлії Тимошенко. Ваша робота стосуватиметься виключно воєнних дій, чи загалом обороноздатності країни?
Завдання Воєнного кабінету – у дуже короткий термін підготувати законодавчу базу, необхідну для реалізації тої самої Стратегії, котру ми з вами обговорювали, і план невідкладних дій щодо її реалізації. Цей документ вимагає певних законодавчих змін, зокрема нової військової доктрини, внесення змін до Закону «Про соціальний захист військовослужбовців» (практично необхідний новий закон), нове Положення «Про Міністерство оборони» і багато, багато іншого.
У нас 57 напрямків, в яких ми працюємо. І завдання полягає і тому, щоб за декілька місяців довести наші напрацювання до цілком готових проектів законів, постанов Кабміну, підзаконних актів. Для того, аби при зміні влади це можна було невідкладно прийняти, не витрачаючи роки. Ми з фахівцями працюємо зараз над цим цілодобово.
Як би ви зараз оцінили нинішній стан української армії? Петро Порошенко говорить, що вона одна із найсильніших на континенті.
Говорячи про армію, я б сказав так: армія беззаперечно сильна духом людей, котрі захищають свою країну. Проте, армія, на жаль, слабка організаційно, і вона недостатньо фінансується. В армії не проведені внутрішні реформи. Ми залишилися частиною радянської системи. Існує гіперцентралізація у прийнятті рішень. Сучасні західні армії будуються інакше.
Так, є чітка субординація та вертикаль. Але, якщо на бойову задачу виходить підрозділ з 12 бійців, то старший у цій групі має достатньо широкі повноваження для прийняття рішень. Він не повинен узгоджувати дозвіл повернути ліворуч чи праворуч на кожному перехресті. А у нас все навпаки.
Вся наша вертикаль настільки зацементована, що, по суті, перетворюється у вертикаль безвідповідальності. Це одна з величезних проблем, котру потрібно зламати в армії, і навчитися довіряти командирам. Тоді ми будемо гнучкими та мобільними. Також, на жаль, є великі проблеми, з точки зору ефективної зброї. Цілий клубок цих проблем.
Тому, Порошенко може говорити що завгодно, але нехай він тоді пояснить, чому цьогоріч (правда, цей процес дещо притримався у зв’язку із оголошеним військовим станом) має намір піти із армії близько 30 тисяч військовослужбовців, котрі мають бойовий досвід? Близько третини офіцерів збирається звільнятися, оскільки вони взагалі не бачать в армії для себе перспективи.
Очевидно, це є певною загрозою і може негативно вплинути на обороноздатність країни.
Безумовно. Уявіть собі, коли мова заходить про професійну армію, це ж мають бути не лише професійні офіцери, це врешті-решт механік-водій танка, чи заряджаючий, чи оператор ПТУРСа. Це все професіонали.
Це не значить, що людина буде механіком-водієм танка до пенсії, але він, можливо, 10-15 років прослужить в армії. Тоді це насправді професіонал, який потім зможе передати комусь свій досвід.
Що ж відбувається у нас? Ми змушені, як платники податків, оплачувати навчання в три рази більшої кількості спеціалістів, ніж було б необхідно, аби у нас був стабільний склад армії. Чому? Навчили ми цього механіка-водія танка він прийшов служити, а там до нього ставляться зверхньо, як до худоби.
Але ж, якщо я не помиляюся, середню зарплатню військовим підняли, і вона повинна бути на рівні 10 тисяч гривень і більше. Звісно, це не тисяча гривень у день, як колись обіцяли нашим захисникам, але все ж…
Я б не був таким оптимістом. Обіцяли багато. І багато не виконали. Ви знаєте, що більше 10 тисяч військовослужбовців пішли з армії, через низьку заробітну плату лише в перші місяці нинішнього року?
Якщо в 2015 році зарплата рядового контрактника без бойових доплат складала 1,6 по відношенню до середньої зарплати по країні, то, буквально в жовтні 2018-го, вона становила 0,9. Усе вже давно з’їла інфляція. Вчасно рішення не ухвалили, механізми індексації не ввели і т.д. В результаті, людина приходить, дивиться на це все, відслужила короткий контракт і на цьому все. А ми вже витратили на нього кошти, навчити його!
Тепер нам потрібні гроші на наступного спеціаліста, замість того, аби цей послужив далі. Ось у чому проблема. В три рази більше готується для армії спеціалістів, ніж було б необхідно. Це величезні кошти. Це гроші, котрі могли б піти на підвищення оплати праці в армії, на покращення умов служби, на придбання нового озброєння і т.д.
Ви вважаєте, що наша армія фінансується недостатньо? Але урядовці, влада кажуть, що оборонний бюджет на 2019 рік майже 212 мільярдів гривень, це більше 5% ВВП?
Я вас одразу поправлю, це не оборонний бюджет, це брехня, яка розповсюджується з Банкової, від Гройсмана і їхньої компанії. Насправді, це затрати на сектор оборони і безпеки. В ці 212 мільярдів входять: МВС, Нацгвардія, ДСНС, прикордонники та ще ціла купа структур.
В той же час, у Законі «Про національну безпеку», ухваленому в червні нинішнього року, закладена норма, що фінансування сектора оборони, це Міноборони і розвідка, повинно бути не менше 3% ВВП. Якщо поглянути на цифри, ми побачимо, що армії в бюджеті недодали 17 мільярдів гривень.
Прикро. А з тих грошей, які все-таки перепадають на оборону, яка частина розходиться по кишенях наближених до влади ділків? Кажуть, що рівень розкрадання в оборонному секторі приголомшливий.
Складно відповісти в абсолютних цифрах, але, на жаль, відкати дуже великі. Я вам наведу два приклади, про них, до речі, Юлія Тимошенко згадувала на форумі. Протягом декількох місяців, «нагинали», по-інакшому це не назвеш, Міністерство оборони, аби вони погодились придбати 60 самохідних артилерійських установок «Дана». Це чеське виробництво на базі «Татри». Вони знаходяться на збереженні в Чехії, 38 років тому їх зняли з виробництва. Але, вони [артилерійські установки] дуже добре модернізовані, тобто, автоматизація заряджання, є вся сучасна електроніка і т.д.
Ціна такої модернізованої артустановки починається з 900 тисяч доларів, але якщо це, умовно кажучи гуртова купівля, тобто країна купує усі 60 штук, то ціна за одиницю складатиме приблизно 800 тисяч. Оточення Петра Олексійовича, намагається через армію продавити цю оборудку по 1,6 млн доларів за одиницю.
Це вдвічі дорожче! Як таке може бути? Особливо під час виснажливої війни!
На жаль, може, і Порошенко – головний бенефіціар в цієї корупційної історії. Наступний приклад. Улюблена тема Петра Олексійовича, це його річкові катери, якими він намагається озброїти український флот. Під це навіть вигадали концепцію «москітного флоту», але це повна маячня. На Азові ми вже показали, що таке «москітний флот». Що він може? За великим рахунком нічого. Так от, під концепцію «москітного флоту» Порошенко спочатку продав Міністерству оборони артилерійські катери, де встановлена авіаційна 30 мм пушка, яка насправді неефективна, проти більш-менш серйозного корабля. Далі, на базі цього ж проекту, вирізали дірку, поставили трапик, лавки і сказали, що це тепер десантний катер.
Зараз вони намагаються продати, так званий проект ЛАНА, як ракетний катер, але це знову таки, по-суті, фелюга, у якої на кормі намальовані дві установки ракети Нептун, котрої поки що немає на озброєнні. Тобто, над нею працюють, вже проведені випробування, але виріб ще не готовий до прийняття на озброєння. Хоча ціну уже назвали – 3,7 мільярдів гривень за один «ракетний катер». Це 130 мільйонів доларів. Для розуміння, це половина ціни сучасного нового корвету. Реально, що може коштувати подібний катер з таким озброєнням це 20-22, максимум 25 мільйонів доларів, а його намагаються продати за 130 мільйонів.
Нічого собі «накрутка»!
Так, «накрутка» у п’ять разів! До того ж, вони хочуть 10 таких катерів продати армії. Тому, коли розповідають, що Петро Олексійович продав комусь свою «Кузню», то я просто сміюся у відповідь, бо це просто ширма, аби не отримати тотальну критику за спробу нав’язати армії такий грабіжницький контракт.
«Наша команда готує новий контракт військовослужбовця. І це не просто 4-5 сторінок угоди, а зміни до всіх законів, що гарантуватимуть захист і підтримку військовим і членам їх родин»
Отже, виходить хтось, завдяки оборудкам, наживається на війні, а військові залишаються без грошей та сучасної зброї. Який же вихід? Як реально зміцнити нашу армію?
Ми з вами, як громадяни, багато робимо для укріплення обороноздатності своєї країни. Заради цього, кожен із нас сплачує додатково військовий податок. Тому, ми маємо право вимагати від влади, аби це все не осідало в кишенях спритників, наближених до влади, всі прізвища відомі, а йшло на зміцнення армії. Що робити, це ж очевидно. Перш за все, потрібно аби ми почали створювати не армію заробітчан, а професійну армію. Для цього потрібно вводити механізм індексації заробітної плати, відрегулювати усі питання контрактних відносин громадянина та армії.
Ми оголосили ще на початку літа, що наша команда готує новий контракт для служби в армії. Старий контракт вкрай недосконалий. Він не захищає людину. Тому, нині готуємо зміни до законів, котрі дають всі гарантії військовослужбовцям та членам їх родин. Адже коли ми проаналізували, чи є десь у нинішніх законах і документах гарантії, що стосуються військовослужбовців – результат був невтішний. Це величезна купа паперу, в якій ніхто не розбереться, і 80% усіх гарантій нічого не варті.
Завдання, котре зараз вирішує наша команда полягає в тому, аби в результаті, коли військовослужбовець збирається продовжити контракт, або приходить на контракт цивільна особа, котра вирішує для себе йти служити в армію чи ні, то йому на руки видають два важливих документи. Перший — це новий проект контракту, а другий — єдиний закон, який зводить всі гарантії та пільги для військовослужбовця та членів його родини. Цей закон є додатком до контракту. Саме так має бути, саме так ми і зробимо. Ми над цим працюємо щодня і ми це зробимо. До зміни нинішньої влади це все буде готово. Це шлях до того, аби стабілізувати склад нашого війська і дати надійні гарантії військовим.
Якщо люди не будуть йти з армії, а намагатися там залишитися, то усе зміниться. В такому випадку армія зможе відбирати найкращих і ставати сильнішою.
«Буде новий механізм кредитування виконавців оборонного замовлення. Рентабельність підприємств повинна сягати 20-25%»
А що з приводу озброєння?
Насправді, у нас ще не повністю втрачений в країні інтелектуальний потенціал в сфері ВПК, і дуже багато з’явилося нових приватних структур, котрі активно включились в розробку сучасних зразків озброєння. Прогрес у цьому напрямку колосальний. Але, практично в країні не працює банківська система. Банки перетворились в пункти обміну, вони бояться давати підприємствам гроші через ризики, через політику НБУ щодо величезного резервування під видачу подібних кредитів, відповідно ціна ресурсу зростає і стає непідйомною для підприємства. За такими відсотковими ставками, брати кредити сенсу немає. Саме тому ми зараз готуємо дуже серйозний проект, і він на сто відсотків буде готовий до зміни влади, аби можна було його прийняти буквально за тиждень після інавгурації президента.
Це новий механізм кредитної підтримки для виконавців державного оборонного замовлення. Коли підприємець прийшов в банк з контрактом на виконання затвердженого державного оборонного замовлення, в межах затвердженого бюджету, цей контракт повинен мати силу державної гарантії на отримання цільового кредиту. Тоді у нас не будуть зриватися терміни поставки військової техніки та озброєння в армії.
Зазначу, що більшість підприємств, котрі не пов’язані корупційними зв’язками з верхівкою влади — вони сьогодні просто притиснуті до дна. Їх довели до рівня 5-7% рентабельності, а це значить, що вони не здатні реально розвиватися. Тому не дивно, що з підприємства, на якому зварювали корпуси для БТРів, до Польщі «втекли» всі зварювальники. Адже для того, аби вони працювали, їм потрібно виплачувати гідну зарплату. А в Польщі їм платять більше. Зрозуміло, що армія не може купувати озброєння за цінами зовнішнього ринку, але підприємства повинні мати можливість працювати з рентабельністю, щонайменше 20-25%, з урахуванням реальної ситуації на ринку праці. Тоді вони розвиватимуться.
Але сьогодні ми бачимо, що зелена вулиця лише для тих, хто працює за корупційними схемами.
Наведу гарний приклад. Є програми котрі фінансує Світовий банк. Програми підтримки України, інших країн… Якщо якась компанія попадається на існуванні корупційної складової, коли за гроші Світового банку щось зробили, але при цьому щось відмили, то в цьому випадку вони потрапляють до чорного списку. Вони ніколи більше не зможуть бути виконавцями програми Світового банку. Ми мусимо зробити те ж саме.
У нас це складніше зробити тому, що ці всі оборудки покривають можновладці?
Влада не покриває. Як і за часів Януковича, влада є кореневою системою цього всього «холдингу».
Напевно, зараз ніхто не буде розслідувати оборудки в оборонній сфері. Не на часі. То ж я хотів би повернутися до іншого розслідування. Ви вже згадували, що очолювали ТСК по Іловайській трагедії. Ваші висновки досить резонансні.
Я би говорив не про резонансність, ми просто написали чесно про те, як це відбувалося. Ми не спотворювали це на догоду якійсь політичній кон’юктурі. У мене після цього з’явилося багато ворогів, починаючи з Петра Олексійовича, тому що ми чесно написали хто винен. Переконаний, що з цього повинні бути зроблені серйозні висновки. Не має значення, що вже більше 4-х років пройшло з моменту трагедії. Я вже казав, що головною причиною цієї трагедії є дезорганізація оборони країни. А хто в нас відповідає за оборону? Головнокомандувач.
Нова влада змушена буде повернутися до аналізу цього всього. Не лише, аби покарати винних, але й для того, щоб зробити висновки і перебудувати всю систему, в тому числі систему прийняття рішень і оцінки ризиків. Не може в сучасній демократичній Україні військове та політичне керівництво розпоряджатися життями солдат так, як це робили Сталін та Жуков. Люди не повинні гинути на війні, внаслідок чийогось ідіотизму та самодурства.
Хтось опинився на лаві підсудних за хибні рішення, що спричинили трагічні наслідки?
Вони усі там пов’язані, ми з вами це розуміємо. Для прикладу: судять генерала Назарова за збитий ІЛ-76. Я знаю, як це все відбувалося і хочу сказати, аби своєчасно по Назарову були зроблені висновки, можливо не було б і Іловайська. Оскільки саме він був серед тих, хто, вибачте, посилав на три літери кадрових військових командирів, котрі доповідали про масове вторгнення російських регулярних військ, про їхню чисельність, склад і напрямок руху їхніх колон. А їм у відповідь кричали, що вони боягузи та панікери, які будуть сидіти у в’язниці. Це кричав Назаров.
Муженко не приймав жодних рішень, Гелетей не приймав, Верховний Головнокомандувач не приймав. Повертаючись до збитого ІЛ-76, Назарова судять та ніяк не осудять. Як ви думаєте, чому? Тому що його покривають з Банкової, тому що вони всі пов’язані кров’ю тих хлопців, що згоріли в цьому ІЛ-76, і тих, хто загинув в Іловайську при прориві.
Взагалі, про яку мораль чи відповідальність ми можемо говорити, якщо під час Іловайської трагедії президент зареєстрував офшорну компанію на Віргінських островах… Про що він в цей час думав? Навіть важко уявити. Про свій бізнес?
«В українців є можливість зробити історичний крок до відновлення миру, повернення Криму і Донбасу, до вступу в ЄС і НАТО. І ця можливість – майбутні вибори»
Якщо війна для окремих можновладців, як Ви кажете, справа досить прибуткова, то чи є сенс її закінчувати?
Це запитання журналісти повинні ставити їм. Насамперед тим, хто отримує значні прибутки на воєнних замовленнях. У мене ж таке запитання: хто з претендентів на крісло президента публічно запропонував українському народові стратегію: як ми будемо діяти, як ми будемо вигравати війну? Ніхто, крім Тимошенко. І дуже важливо, що наприкінці презентації стратегію миру, і безпеки вона попросила все суспільство долучитися до обговорення цієї стратегії. Це унікальна ситуація, коли кожен громадянин має право і можливість висловити свою думку.
В нас вже є практичний досвід, коли ми взялися за тему контракту для Збройних Сил, це стосується великого пласту законів, то тільки на сторінці ГО «Сила права» у Facebook майже 300 тисяч громадян ознайомились з нашими думками. Понад 3700 у різній формі, хтось коментарями, а хтось по електронній пошті надіслали свої пропозиції. Ми звідти взяли дуже багато важливих думок.
В українців є можливість зробити історичний крок до відновлення миру, повернення Криму і Донбасу, до вступу в ЄС і НАТО. І ця можливість – майбутні вибори. Дуже важливо, щоб і цього разу не помилитися.
«Якби ми не втратили ці 5 років, ми б уже були б в Криму, Донецьку та Луганську, і було б мирне життя в країні. Але ці роки втрачені безповоротно»
Скільки часу потрібно Юлії Тимошенко, якщо вона стане президентом, аби повернути Крим та Донбас і гарантувати безпеку Україні?
Складне запитання, але скажу наступне: якби ми не втратили ці 5 років, ми уже були б в Криму, Донецьку та Луганську, і було б мирне життя в країні. Але ці роки втрачені безповоротно. Проблема навіть не в тому, що втрачені 5 років, а в тому, що ситуація значно погіршилася.
Я не зможу назвати вам точної дати, але скажу, що ключове завдання для Юлії Тимошенко і нашої команди, зробити так, аби щодня робився крок у правильному напрямку до цієї мети, до перемоги, крок який буде відчутний кожним громадянином України. Не просто якісь гарні слова з трибуни, в них мало хто вірить, а відчутний крок кожного дня. Ми зараз над цим працюємо майже цілодобово. Якщо народ покладе відповідальність на нашу команду, то, повірте, Крим і Донбас ми повернемо.
Розмовляв В’ячеслав Козак
