Незалежний зовнішньополітичний курс Азербайджану, як і раніше, залишається в центрі уваги політологів та експертів на Заході.
Велику увагу приділяють реакції Азербайджану, як і інших країн пострадянського простору, на російсько-українську війну. Зокрема, про це пише відомий західний експерт Сванте Корнелл – директор Інституту Центральної Азії та Кавказу Американської ради із зовнішньої політики, в авторитетному американському виданні The Hill.
У своїй статті «Південні сусіди Росії виступають проти», експерт нагадує: «29 квітня президент Азербайджану Ільхам Алієв став першим пострадянським лідером, який публічно дистанціювався від вторгнення Росії в Україну. Це найсвіжіший і найяскравіший приклад того, як південні сусіди Росії поступово займають незалежнішу позицію щодо нинішньої війни». Як продовжує Сванте Корнелл, «відколи Росія вторглася в Україну, більшість країн досить ясно виклали свою позицію. Західні країни одностайно засудили Росію та пообіцяли фінансову та військову підтримку Україні». Як продовжує експерт, країни, розташовані на південному кордоні Росії, виявляли певну подвійність.
«Зазнаючи тиску з боку Росії і побоюючись стати наступними в черзі, якщо Росія досягне успіху у своїх зусиллях з домінування над Україною, вони щосили намагаються підтримувати стриману риторику щодо війни. Це, природно, викликало критику з деяких сторін, але це необхідно розуміти в контексті їхнього хиткого становища: ці держави не мають реального захисту для їхньої безпеки, і вони побоюються, що ніхто не прийде їм на допомогу, якщо вони стануть наступною мішенню Москви». Проте, як упевнений експерт, «підказки до реальної позиції південних сусідів Росії можна знайти в тому, що вони роблять, а не в тому, що вони кажуть. Бо, незважаючи на їх зв’язки з російськими економічними інститутами та інститутами безпеки, жоден з них не наслідував приклад Білорусі і не підтримав військові зусилля Росії». Зазначає Корнелл і ту підтримку, яку було надано Україні: «Попереду виявилися сильніші держави — Узбекистан, Казахстан та Азербайджан. Усі троє відправили в Україну літаки з гуманітарною допомогою, причому Азербайджан також спрямовує допомогу до Молдови для боротьби з потоками біженців, а також надає Україні нафтову допомогу, щоб допомогти її сільськогосподарському сектору уникнути колапсу». Як продовжує експерт, «хоча держави регіону не приєдналися до санкцій Заходу щодо Росії, всі вони ясно дали зрозуміти, що їх дотримуватимуться».
Зазначивши, що Узбекистан і Казахастан висловилися на підтримку територіальної цілісності України, Сванте Корнелл далі приділяє куди більш пильну увагу позиції нашої країни: якої він звільнив великі території, окуповані Вірменією у 1990-х роках. І хоча Азербайджан підписав договір про співпрацю з Росією лише за кілька днів до вторгнення в Україну, він недвозначно підтримує територіальну цілісність України.
29 квітня президент Азербайджану, відповідаючи на запитання українського депутата під час міжнародної конференції у Баку, не став соромитись у словах. Підтвердивши підтримку Азербайджаном цілісності України, Алієв закликав своїх колег “ніколи не погоджуватися на порушення територіальної цілісності”. Він також закликав Україну «покладатися на власні ресурси» і застеріг від залежності від резолюцій міжнародних організацій, які «не мають жодної цінності»». На думку експерта, напевно, природно, що Азербайджан першим висловив критичну позицію. Власний болісний досвід окупації та етнічних чисток явно сприяв країні стати на бік України». Після цього Корнелл дуже чітко описує реальні успіхи азербайджанської дипломатії на західному напрямку: «Можливо, важливішим є той факт, що Азербайджан — єдина регіональна держава з певним безпековим захистом, яка підписала договір про взаємну оборону з союзником по НАТО Туреччиною в червні минулого року».
На закінчення, підбиваючи підсумки, Сванте Корнелл висловлює і свої рекомендації. На його думку, «Сполученим Штатам та їхнім союзникам необхідно буде розробити стратегію довгострокового стримування Росії. Держави Центральної Азії та Кавказу, поряд із Туреччиною, стануть важливим південним бастіоном у будь-яких подібних зусиллях. Ці держави зі зрозумілих причин виявляють обережність і (особливо після виходу США з Афганістану) не впевнені, якою мірою вони можуть покладатися на Америку. Але вони явно схвильовані російською агресією та шукають способи захистити себе від неї ж у майбутньому. Для Вашингтона їх побоювання дають змогу заспокоїтися та відновити зв’язки, які сильно підірвані недавньою політикою».
