Саміт НАТО, що відбувся цього тижня в Гаазі, перетворився на зрежисоване шоу, покликане задовольнити амбіції та примхи президента США Дональда Трампа.
Про це пише колумніст британської The Guardian Мартін Кеттл.
Зустріч, яка спершу планувалася як дводенний захід, була стиснута до кількох годин офіційної роботи — аби уникнути тем, які могли б викликати його невдоволення, таких як війна в Україні чи наслідки бомбардувань Ірану.
Головним посилом саміту стала нова мета — зобов’язання країн-членів витрачати 5% ВВП на оборону. Це було представлено як велику перемогу, яку Трамп із задоволенням прийняв. Генсек НАТО Марк Рютте, виступаючи з одою американському лідеру, назвав його «провидцем» та підкреслив значущість нової цілі. Але критики побачили в цьому акт приниження, спрямований виключно на збереження США в Альянсі.
Попри зовнішню демонстрацію згоди, під поверхнею залишаються чотири серйозні невирішені проблеми:
1. Україна. Позиція Трампа щодо війни залишається байдужою. Він не підтримує подальшу військову допомогу і вважає конфлікт «європейською справою». Натомість жодна європейська країна поки не готова повністю заповнити вакуум підтримки.
2. Непередбачуваність Трампа. Дії президента США щодо Ірану продемонстрували, наскільки мінливою є його зовнішня політика. Союзники досі не мають важелів впливу на Вашингтон, і це породжує стратегічну тривожність.
3. 5% витрат на оборону — більше політичний жест, ніж реальність. Водночас неясно, чи вдасться досягти цієї мети до 2035 року, особливо з урахуванням того, як держави класифікують оборонні витрати.
4. Системна залежність від США. Європейським країнам доведеться поступово нарощувати власну обороноздатність і зменшувати технологічну та стратегічну залежність від США — складне завдання, яке ще не має чіткого плану реалізації.
Попри позитивні заяви за підсумками саміту, Кеттл попереджає: усунення реальних загроз і створення стійкої системи безпеки в Європі вимагає значно більшої політичної волі, ніж короткотермінове догоджання Вашингтону. Союзникам доведеться обирати між зручністю минулого та болісною адаптацією до нового, більш автономного майбутнього.
