У вересні минулого року я відвідала шоу Джека Саворетті в Софії. Тепер я бачу, як мені пощастило. На розігріві виступив іспанський співак і автор пісень Гізмо Варіллас. З більш ніж 100 мільйонами трансляцій на Spotify, першим альбомом, який щойно вийшов на вінілі, вірусним успіхом у TikTok та Instagram і релізами, представленими в шоу Netflix I Used to Be Famous та Special, будь ласка, не думайте, що це все, чим він може бути відомим. Одного разу відвідавши його шоу, ви потрапите в сонячну атмосферу, яка змусить вас забути про все і почати співати і плескати в долоні. Повірте, я це відчула на собі.
Чесно кажучи, я прокинулася і весь день наспівувала собі «Still holding on». Отже, перше запитання: як вам вдалося написати пісню, яка не може дратувати? Вона дійсно покращує настрій, якщо ви продовжуєте співати.
Головне, що я виконую все так, як відчуваю всередині, кожне почуття намагаюся висловити у своїй музиці. Ця пісня про прийняття та про те, що, незважаючи на всі втрати, ти просто продовжуєш йти. Життя триває, а ти йдеш за ним. Був період у моєму житті, я шукав місце, щоб зупинитися і почуватися краще, тому я переїхав з Лондона після десяти років, проведених там. Я знаю, це чудове місто з величезною кількістю парків, але все одно, перебуваючи в оточенні натовпу людей, я не відчував себе як вдома, мені було самотньо. Тепер я живу в Брайтоні біля узбережжя, і це робить мене щасливим. Перш ніж я став тим, ким я є зараз, я також шукав, я пробував усе, кожну можливість і змінював різні професії, раніше я працював на кухнях, у кіно. Іноді музика обирає вас і веде правильним шляхом, як це сталося зі мною, і це навіть не ваш вибір бути тим, ким ви маєте бути.
У цій пісні я хочу нагадати, що незважаючи на всі втрати та пошуки, кожному з нас дається чудовий шанс жити, цього цілком достатньодля того, щоб бути щасливим і продовжувати посміхатися. Тому ця пісня така позитивна, і слова до неї легко повторити, навіть не підозрюючи про це.
– Розкажіть, будь ласка, про свій новий альбом «Кольоровий світ», який вийшов цього року. Які країни ви відвідаєте, рекламуючи свій альбом, починаючи з 21 березня?
Так, я з великим задоволенням чекаю дня, коли вийде мій новий альбом. Я сподіваюся, що це всім сподобається так, як мені протягом усього процесу створення. Я ставлю кілька музичних експериментів зі звуком, голосом та інструментами, які використовую.
Що стосується туру, то спочатку в кінці березня ми відвідаємо Німеччину, потім їдемо в Угорщину, Нідерланди, Бельгію, Францію, Італію, Великобританію. Крім того, я радий повідомити, що разом зі своїм гуртом ми будемо грати в Австрії, Німеччині та Швейцарії протягом осені 2025 року.
– Я зустріла вас у вересні минулого року в Софії. Наскільки я знаю, ви не приїдете на Балкани під час цього туру? Чому?
Було приємно грати в Болгарії, тому у нас є велике бажання повернутися. Зараз чекаємо на запрошення, коли отримаємо – побачимося. Ми відкриті до будь-якої пропозиції грати по всьому світу, тому що музика є унікальною мовою, яка об’єднує людей.
– Щирішого виступу, ніж ваш, я ще не бачила. Не знаючи слів, ти спонукаєш співати з тобою і плескати в долоні в такт музиці. У чому ваш головний секрет такого виступу? Як можна відчути аудиторію?
Думаю, все почалося з дитинства. Коли я був дитиною, ми з батьками поїхали з Іспанії та переїхали до Великобританії. Тож, з одного боку, це показало мені, наскільки широкий світ, а з іншого – навчило бути собою. Відтоді я намагався бути реалістом, бути чесним з аудиторією і грати таку музику, яку я хотів би слухати сам. Коли мені було десять років, у мене був сусід – учитель гри на гітарі. Раніше я чув, як він грав різну музику, і це приносило мені задоволення, я впевнений, що музика може мати медитативний або лікувальний характер, тому я хочу ділитися нею.
– Яке ваше джерело натхнення?
У мене немає конкретних способів створення музики, крім того, що я люблю бути ближче до природи. Як я вже сказав, коли я переїхав до Брайтона, у мене була можливість щодня їздити до моря. Мені потрібно п’ятнадцять хвилин, щоб дістатися туди з дому. Це допомагає мені бути заземленим. Також слухаю музику.
– Які ваші улюблені виконавці?
Я люблю слухати латинську музику, також східну. Така музика показує мені різні способи створення чогось нового, приносить свіжі ідеї.
– Я знаю, що ви більше десяти років у музичній індустрії, чи важко продовжувати йти так, як ви відчуваєте, виступати так, як хочеться? Як зберегти себе, захистити свою творчість?
Коли я на сцені, я відчуваю глибокий зв’язок із натовпом, це нагадує мені якусь синергію. Музика допомагає людям розслабитися і максимально приємно висловити свої емоції. І я все ще хочу створити щось нове, знайти інший спосіб грати свої пісні, я ще знаходжусь на шляху підкорення своєї найвищої вершини.
– У який момент ви усвідомили, що стали відомим? Якими досягненнями ви пишаєтесь?
Я не можу зараз оцінити той успіх, який ми маємо, я граю зі своїм гуртом, тому це колективна робота, де ми всі пов’язані, у нас одна мета – дарувати радість глядачам, і ми це робимо на кожному виступі.
– Сьогоднішній світ хаотичний. Яка ваша позиція з цього приводу?
Так, іноді трапляються погані речі. Пару років тому я втратив батька. Ви можете почуватися безпорадними кожного разу, коли думаєте, яким важким може бути життя, але, незважаючи на всі втрати, пошкодження чи неприємності, ви повинні продовжувати йти, рухатися вперед. Для мене надія тісно пов’язана з виживанням. Це як інстинкт, який ми маємо глибоко всередині і використовуємо його час від часу, коли це необхідно.
– Коли я написала вам, що я з України, ви мені дуже підтримали, я дякую. Скажіть, як ви дізналися про Україну? Що можна побажати українцям?
Про Україну я дізнався з випусків новин. Це жахливо, але те, що зробили українці, чудово. Моя дружина з Польщі, ця країна дуже допомогала, починаючи з початку цієї війни. Ми мали благодійний концерт у культурному центрі в Жешуві.
Я можу лише сказати, що ви вже зайшли далеко, продовжуйте, будьте сильними і пам’ятайте, що ви не самотні. Я не маю досвіду війни у своєму житті, але я хочу підтримати тих, хто так мужньо, так помітно бореться за свою незалежність.
– Я впевненена, що українцям дуже подобається ваша музика. Хочу повідомити, що раніше Vogue Україна опублікував статтю про весілля в українських національних традиціях у Лондоні, де серед музичних плей-листів згадали Gizmo Varillas.
Дякую за це. Також хочу вас запевнити, що мені дуже хочеться приїхати в Україну і зіграти перед цими відважними людьми, а краще сказати, цілим народом.
– Я відвідала шоу Джека Саворетті в Софії. Він назвав вас своїм другом на сцені. Чи важко заводити друзів і зберігати дружбу в шоу-бізнесі?
Ні, це нормально зустрічати людей, які мають такі ж цінності, як і ви, у вас є щось спільне, і ви можете обмінятися досвідом на користь обох. Якщо такі речі мають місце у ваших стосунках, то, безумовно, це можна назвати дружбою, як у нашому випадку.
– Ваша пісня «End of the line» про розлуку, і вона все ще показує світло в кінці тунелю. Як залишатися позитивним?
Ця пісня була присвячена стосункам, яким прийшов кінець. Після смерті батька вона отримало інше значення. Це одна з небагатьох речей у моєму житті, які я зробив більш акустичними, меланхолійними. Іноді важко залишатися позитивним, набагато легше здатися, піти за натовпом, аніж йти своїм шляхом. Але, як я вже сказав, усе це пов’язано з надією та опором. Якщо у вас є внутрішня сила, ви залишатиметеся сильним і будете світлом для інших. В цьому і полягає основна мета мистецтва.
Вікторія Донець, для «Нового формату»
