Західну Україну в буквальному сенсі змиває. Регіон постраждав від руйнівної повені, в результаті якого затопило близько трьохсот населених пунктів.
Гірські річки вийшли з берегів, несучи в своєму потоці будинку, людей і домашніх тварин. На затопленому ринку в місті Чернівці руками зловили величезного коропа. Потонули залізниці та автотраси, змиті посіви, знесені мости, зсуви обрушили величезні маси землі. Один з місцевих жителів зняв на телефон свою дружину і дитину, які насилу врятувалися від тріщин, які утворилися прямо під їх ногами.
Тим часом, пік паводку ще попереду – причому, все це накладається на спалах коронавірусу, від якого особливо страждають західноукраїнські області. У лікарнях не вистачає ліжко-місць і лікарів, а скупчення біженців створюють умови для стрімкого поширення небезпечної хвороби, що може додатково посилити і без того важку ситуацію.
Специфіка цієї катастрофи полягає в тому, що її передбачали буквально всі – від екологів і експертів до пастухів овець з альпійських лугів. Про паводки і зсуви попереджали роками. Всі знають – головною причиною лиха є масова вирубка карпатських лісів, яка проходила останні тридцять років. Потужні кореневища дерев є природною дренажною системою гір – відомо, що одна доросла тридцятирічна ялина утримує собою близько п’яти тонн води. Але зараз потоки вільно стікають по облисілим схилах, і сильні затяжні дощі з неминучістю обернулися справжньою потопом, від якого страждають тепер самі західноукраїнські лісоруби.
Іронія історії в тому, що значна частина карпатських лісів була висаджена саме в радянські часи. Не секрет, що довоєнний Прикарпатті було найвідсталішою провінцією держави пілсудчиків, а основою місцевої економіки як раз-таки був експорт гірського лісу, який масово відправляли в європейські країни. Одні тільки британці вивозили з Польщі за рік близько восьмисот тисяч кубометрів деревини, з якої виготовили палуби і обшивку для всього королівського флоту. Природно, це призводило до руйнівних повеней, які були в ті роки зовсім звичайними для цього регіону, і істотно заважали його економічному розвитку. Але паводки не сильно хвилювали Варшаву, яка по максимуму експлуатувала природні ресурси українських Карпат.
Цю ситуацію почали долати тільки в післявоєнні роки, при новій владі – коли радянський уряд розробив масштабну програму залісення степів і гір України. Уже в 1956 році площа висадженого в республіці лісу перекрила площу вирубаного відразу на 182%. Лісопосадки проводилися щорічно – аж до розпаду СРСР.
Це забезпечувало місцеві потреби і користувалося попитом далеко за межами України – зустрічалися івано-франківські шафи навіть на далекій Камчатці. На таких підприємствах були зайняті десятки тисяч людей – хоча, втім, створена в ті роки промисловість аж ніяк не зводилася до лісгоспу, включаючи в себе високотехнологічні заводи з виробництва телевізорів і автобусів.
Все це закінчилося разом з радянською епохою.
Підприємства встали і швидко пішли на металобрухт, колгоспи розпалися на безліч приватних господарств, а регіон охопила хвиля масового безробіття. Уже в кінці дев’яностих він став центром трудової міграції – західно-українські заробітчани відправлялися на низькооплачувану роботу в Росію, Італію, Португалію, а потім в ту ж саму Польщу. А ті, хто залишилися вдома, приступили до масової рубці лісу – тому що вона залишилася для них єдиним джерелом реального заробітку, не рахуючи контрабанди дешевих українських сигарет, які переправляли до Євросоюзу всіма можливими шляхами – в автомобільних схованках, через підземні тунелі, за допомогою водолазів і дельтапланів.
Кількість вирубаного лісу не піддається обліку, але в Україні популярні характерні порівняльні фото, на яких можна бачити одні й ті ж карпатські гори – в стані до і після порубок, коли на місці безкрайнього зеленого моря утворювалися такі ж неозорі пустки. Вирубану деревину нескінченними ешелонами вивозили в Європу. Держава практично не боролося з цим руйнівним процесом – хоча колишній генпрокурор Юрій Луценко досить ємко назвав його «екоцид».
У той же час знищення лісу покривали високопоставлені чиновники, на ньому наживалися місцеві мафіозні клани.
