ВМС США винайшли атомний підводний човен і першим з них був USS Nautilus, який ввели в експлуатацію в 1954 році та розпочали морські випробування в 1955 році. Однак сучасні умови відсунули цей вид озброєння на другий план.
Як пише експерт з іноземних військових справ у Фонді ім. Казимира Пуласького та колишній консультант Пентагону Рубен Джонсон для видання 19fortyfive, USS Nautilus була надефективною, їй не потрібно було спливати, вона могла занурюватися глибше і очищати зону пошуку за рекордно короткі терміни. При цьому від неї не було жодного захисту.
На тлі цього, як зазначив Джонсон, виглядало дещо нелогічно, що ВМС США розглядають можливість створення менших і значно меншої дальності дизельних підводних човнів сьогодні. До того ж, інші країни, які мають ресурси для цього, намагалися уникнути повністю дизельного флоту та взяли приклад зі США. Усі вони продовжували підтримувати і збільшувати кількість атомних човнів.
«Атомні підводні човни традиційно вважалися ознакою справжньої наддержави», – написав експерт і додав, що країни, яким доводилося покладатися на дизельні човни, а їх усього шість, вважалися флотами другого ешелону.
Екс-консультант Пентагону зазначив, що країною, яка найбільше витрачає на атомні підводні човни, є США, і впродовж наступних 10 років вони домінуватимуть у цій галузі з часткою в 44,1 відсотка. Далі слідує Азіатсько-Тихоокеанський регіон з 29,4% і Європа з 22,3% від світової частки.
«Чому США – будучи засновником надексклюзивного ядерного клубу – розглядають можливість будівництва дизельних підводних човнів?», – запитав Джонсон.
Він пояснив, що для цього у США є кілька причин. Експерт зазначив, що ще у 2017-2018 роках у ВМС США розглядали переваги заміни атомного флоту дизель-електричними човнами. Поточна ситуація з безпекою у світі, а також розвиток технологій зіграли свою роль.
Зміни в типі та місці конфліктів у кількох регіонах є одним із чинників. Атомний підводний човен не завжди є найкращою відповіддю, коли силам потрібно діяти в прибережних водах. Він може бути надто великою вогневою потужністю – і також надто дорогим для країни, що експлуатує його, – для бою на малій дальності та мілководді.
А ось дрібніші, тихіші, більш маневрені дизельні підводні човни краще підходять для операцій у цих регіонах. До того ж через короткі відстані високі швидкості атомного підводного човна також не потрібні на мілководді.
«Підводний човен, що рухається занадто швидко, матиме недостатньо можливостей для коригування курсу», – зазначив Джонсон.
При цьому він зазначив, що іншою проблемою є те, що зростаючі можливості систем повітронезалежного руху дають змогу підводним човнам діяти таємно і без необхідності спливати, як це було раніше можливим тільки для атомних човнів:
Це означає, що менші за розміром дизельні човни можуть використовуватися для спеціальних операцій, де в минулому тільки атомний підводний човен міг адекватно замаскувати свою присутність до такого рівня».
Нарешті, як зазначив Джонсон, дизельні підводні човни можуть наслідувати приклад підводних човнів класу Virginia. При цьому, розвиток комп’ютерних систем і технологій передачі даних робить використання дизельного човна неминуче більш розумним, економічно ефективним і дає змогу адаптувати його до місії. Фахівець зазначив, що в майбутньому слід очікувати, що більше таких невеликих платформ відіграватимуть провідну роль у підводній війні.
