Понад 60 тисяч кримінальних справ щодо втечі військових нарахували в Україні з початку 2022 року, але кількість реальних випадків ймовірно значно вища — у три або навіть чотири рази.
Про це повідомляє DW.
За перше півріччя 2024 року правоохоронці по всій Україні відкрили майже 29,8 тисячі нових кримінальних справ щодо втечі військовослужбовців: 18,6 тисячі за статтею про самовільне залишення військової частини і 11,2 тисячі за більш суворою — «Дезертирство», свідчить статистика Офісу генерального прокурора. Ця кількість вже перевищила показники за весь 2023 рік — тоді розпочали 24,1 тисячі нових розслідувань — і понад утричі більша за показник 2022 року (9,4 тисячі справ).
Загалом же, з початку 2022 року прокуратура нарахувала 63,2 тисячі таких кримінальних проваджень. Якщо порівняти їх кількість з оголошеною президентом Володимиром Зеленським чисельністю ЗСУ у 880 тисяч людей, можна зробити висновок: за час повномасштабної війни з війська втік чи не кожен 14-й військовослужбовець.
Однак і ці дані далекі від фактичних масштабів проблеми. Одні стверджують, що кількість реальних випадків перевищує кількість кримінальних справ утричі, інші — навіть учетверо, запевняють DW опитані офіцери-кадровики та юристи, знайомі з ситуацією щодо втечі військовослужбовців із власних частин.
«В квітні 2022 року боєць змився в СЗЧ і до сьогоднішнього дня єрдр-ки (номер провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, формальна ознака порушення кримінальної справи. — ред.) немає на нього. І таких без справи у мене в списку тільки по одній області було п’ять з дев’яти», — рахує кадровик 28-ї механізованої бригади ЗСУ з Одещини Віктор Лях.
Причина такої невідповідності — марудна процедура реєстрації злочинів у військовій сфері, які останні п’ять років розслідує цивільне Держбюро розслідувань, пояснює керуючий партнер столичного адвокатського об’єднання «Аліас» Олександр Горовий.
Причинами для «скоєння військовослужбовцями СЗЧ» часто служать суб’єктивні фактори, як-то «бажання тимчасово ухилитися від виконання обов’язків для відпочинку» чи «низький морально-психологічний стан військовослужбовців, призваних за мобілізацією», кажуть співрозмовники журналістів. Передусім це «емоційне перевантаження та виснаження… пов’язане із довготривалим перебуванням у районі ведення бойових дій без ротації« та «недостатній рівень сприяння з боку командування у вирішенні сімейних та соціально-побутових проблем», – зазначає військовий.
Цивільні юристи, що спеціалізуються на правовій допомозі військовим, додають: чимало кримінальних справ про залишення місця служби порушують за суто формальними підставами: затримка у відрядженні, помилка у виписці зі шпиталю чи навіть втрата зв’язку з бійцем «на нулі».
«Як правило, ніхто з командирів не чекає пояснень від порушника, не з’ясовує обставини та не прагне вирішити питання повернення власними силами», — стверджує адвокатка Марина Ліліченко.
