Спочатку у списаних вагонів метро демонтують візки, скло, двері, частину обшивки та обладнання, видалять усі небезпечні матеріали та технічні рідини.
Щось із перерахованого вирушить на звалище, щось у переробку, а щось буде продано. Далі вагони дезінфікують, вантажать на баржу, а потім відвозять їх у відкритий океан.
Варто зазначити, що далеко не всі вагони чекає на таку долю. Деякі з них залишаються для застосування у службових цілях, інші передаються в музей транспорту або зберігаються в депо.
Насправді вагони метро відправляють на дно океану із найдобріших спонукань. Це робиться для того, щоб створити штучні рифи на тих ділянках, де недостатньо твердих порід. Вагон, опущений у воду, з часом починає обростати водоростями, перетворюється на справжнісінький будинок для водних мешканців.
Але у американської влади були й приховані помисли. Насамперед, вони вирішили таким чином утилізувати об’єкти заради зиску. Справа в тому, що раніше при виготовленні вагонів застосовували азбестовмісні матеріали. А утилізація виявлялася зовсім невигідною. Тоді і було прийнято рішення скидати списані вагони в океан, адже азбест при контакті з водою не виділяє жодних небезпечних речовин, отже, не шкодить навколишньому середовищу.
Варто зазначити, що востаннє вагони метро топили лише наприкінці 2010 року.
