Активність та оптимізм зараз є найсильнішим психологічним ресурсом для українців. Натомість за даними свіжого опитування соціологічної групи «Рейтинг», значно гірша ситуація з емоціональною стійкістю та відчуттям контролю над ситуацією.
Найпоширеніші стресові стани зараз – це занепад фізичних та психічних можливостей, підозрілість, недовіра та звинувачування інших. У бажанні допомогти, активісти ризикують втратити сили продовжувати більше, ніж інші. Ця робота за визначенням є діяльністю більше на віддавання ніж на отримання.
Щоб підтримати індивідуальне психічне здоров’я та добробут працівниць та працівників у сфері культури Інша Освіта та zusa створили проєкт «Culture Helps / Культура допомагає». Допомогу отримують активісти, що працюють переважно на волонтерських засадах із людьми, які були вимушені переїхати через війну.
«Раніше наші люди взагалі не розрізняли професію психолог, психіатр і психотерапевт. Панувала думка, що якщо ми підемо до психолога, то визнаємо себе хворими на голову. Насправді психолог допомагає емоційно справитися з неприємними моментами в житті, розв’язати проблему або подивитися на ситуацію під іншим кутом. Ставлення суспільства кардинально не змінилося. Хоча війна значно збільшила кількість тих, хто звертається. Зараз у кожного є близькі, друзі, знайомі на фронті. Це дає дуже велику напругу психоемоційного стану. Відчувається чисто людська втома. Немає відчутних проривів, ми читаємо сумні новини – кінця краю не видно. Людина не може триматися вічно на власному бажанні допомагати. Цей ресурс вичерпний, особливо у тих, хто працює на волонтерських засадах. Вони насамперед повинні дбати про себе. Треба пам’ятати правило літака: якщо випадає маска, спочатку вдягни на себе, а потім на дитину. Важливо нормально харчуватися, мати групову підтримку і стабільний психологічний стан, виділити собі час для поїздки в санаторій для відпочинку та покращення фізичного здоров’я. Так буде простіше і легше допомогти людям, які також потребують допомоги», – каже психолог Олена Тіунова.
Фінансову підтримку учасники могли витратити на походи до психотерапевта, поїздки до санаторію, ретрити, резиденції та інше, що допоможе відновитися. Виключення – медичні препарати та послуги.
«Така робота якщо й винагороджується, то не тією мірою, щоб компенсувати всі витрачені людиною сили, час та емоції. Це провокує ризик вигорання. Про його наявність першими сигналізують дві базові потреби – їжа та сон. Якщо маєте безсоння або навпаки – спите по 20 годин, їсте забагато чи не хочете нічого – вже причина звернутися за допомогою. Далі будуть зміни настрою від агресії до апатії, надмірна соціалізація або навпаки не хочеться мати ні з ким справ. Це супроводжується болями в різних частинах тіла – відчуття, наче організм здувся. Щоб запобігти вигоранню, потрібно відвідувати психологічні тренінги, подорожувати, влаштовувати вихідні на природі, працювати зі спеціалістом індивідуально та в групі. Психолог завжди допоможе знайти ресурс, який є в кожній людині. Як самопоміч можна почати зі списку речей, які вас радують. Один-два пункти мають бути максимально доступними, щоб використовувати їх у випадку нагальної необхідності: улюблений чай, прогулянка, плавання. Будь-що, що відновлює емоційно», – зазначає Олена Тіунова.
Індивідуальні гранти вже отримали 90 людей. Програма триватиме до 2025-го року. Наступний конкурс буде оголошено в січні 2024-го. Кожен раунд підтримуватиме близько 30 заявок.
Учасники програми діляться своїми історіями відновлення:
Богдан Куценко, культурний менеджер
Цей рік був важким. З командою надавав тимчасове житло, харчування та консультації внутрішнім переселенцям, на їхньому шляху на Захід. Проводив мистецькі заходи для підтримки українських артистів та громади міста. Доставляв медикаменти та засоби гігієни місцевому населенню у щойно визволені регіони. Все, що я робив цей рік було націлено на допомогу іншим: переселенцям, волонтерам, пораненим військовим, митцям, журналістам. Чимале фондування, яке мені вдалося залучити, пішло на потреби інших людей, адже моя родина нині знаходиться за кордоном і не потребує моєї допомоги. Після повернення додому зрозумів, що вигорів і маю обмаль часу на те, щоби все полагодити. Хотів якнайшвидше повернутися в стрій і далі приносити користь.
Восени поїхав у Карпати. Там вже майже не було людей, і це виявилось великим плюсом. Бо після того, як довго знаходишся на лінії зіткнення, важко знайти спільну мову з веселими людьми зі спокійніших місць. Звинувачувати їх не можна, і взаємодіяти не виходить. Після поїздки в Карпати стало значно легше знаходитись серед людей.
Займався з психотерапевтом. ПТСР, стрес і вигряння це те, що ми не усвідомлюємо. Коли ти проговорюєш для когось, що з тобою сталося, в процесі сам переосмислюєш свої почуття та психофізіологічні стани. Коли всі ресурси організму максимально мобілізовані впродовж довгого часу неминуче наступає виснаження. Ти не маєш права захворіти, розклеїтися чи рефлексувати. Але ніколи нічого нікуди не зникає. Стрес накопичується в нашому тілі і психіці, і його треба розвантажувати. Треба робити паузи. І залучати на допомогу інших.
Яніна Діденко, культурна менеджерка
З початку повномасштабного вторгнення я системно працюю щодо підготовки та реалізації проєктів, пов’язаних із гуманітарною підтримкою, соціалізацією, адаптацією ВПО в приймальній громаді. Зокрема, працюючи з культурною спадщиною. Вже наприкінці лютого 2022 разом з командою обладнала тимчасовий прихисток для ВПО. З часом він перетворився на справжній гуманітарний та культурний хаб – місце єднання переселенців Чигиринської міської територіальної громади. Одночасно готувала нові експозиції та оновлювала наявні. Готувала нове видання, присвячене дослідженню культурної спадщини Чигиринщини. Почувала себе вкрай втомленою і просто хотіла трішки перепочити, щоб мати можливість і далі якісно допомагати гостям громади та потребуючим, відновити свій життєвий ресурс для подальшої роботи. Програма була для мене дуже корисною. Я відвідала санаторій «Медобори» на Тернопільщині. Планувала свою поїздку ще з кінця літа, бо втома від попередніх проєктів була вже дуже відчутна. Вона дала можливість відновити сили, відпочити, побути поза роботою та побутовими питаннями. А завдяки вживанню мінеральної води, ароматерапії, ЛФК та регулярним прогулянкам, вдалося поліпшити і свій фізичний стан. Мій висновок — в певний момент потрібно зупинятися, щоб приділити час собі, бо велика втома позначається не лише на нашому самопочутті, а й на результатах роботи.
Ольга Андоленко, культурна менеджерка
Я працюю директором Центру культури і дозвілля «Кнєжа» в місті Охтирка. Громада належить до зони бойових дій, в ній дуже багато внутрішньопереміщених осіб з дітьми, з якими ми намагаємося працювати та через культуру інтегрувати в нашу громаду. Заклад працює з самого початку війни. Спочатку допомагали організовувати евакуаційні коридори, надавали жителям укриття, допомагали розподіляти гуманітарну допомогу. Нещодавно в заклад на роботу влаштувався працівник-переселенець. Майже кожен представник ВПО пройшов через центр, як не отримувач гуманітарної допомоги, так відвідувач культурних подій, учасник аматорських колективів сам, а в переважній більшості їхні діти. Кожна людина зі своєю історією і своїм болем, яким при спілкуванні хочуть поділитися, отримати підтримку, розраду, допомогу. Тому намагаюся оточити максимальною увагою, запропонувати розраду в пісні, танці, інші активності. Маю дуже багато амбітних планів на майбутнє, які потребують особисто від мене стресостійкості, врівноваженості, прийняття оптимальних рішень, адже війна ще не закінчилась. А емоції та переживання оточення також відображаються на моєму психологічному здоров’ї. Намагалася вийти з цього стану власними силами, а потім зрозуміла, що сама потребую допомоги. Перебування в безпечному місці в санаторії допомогло відновити сон, стресостійкість. На відміну від колег, останнім часом спокійна навіть в патових ситуаціях. Навіть сама собі дивуюся, що так позитивно вплинуло
Анна Маслова, культурна менеджерка
З початку повномасштабної війни моя робота більшою мірою спрямована на забезпечення роботи локації Центру сучасної культури у Дніпрі та взаємодію з волонтерськими та гуманітарними організаціями. У нас почав працювати соціальний хаб — тимчасовий освітній, гуманітарний та культурний простір, в якому проходили події для дніпрян та вимушено переселених осіб. В ньому я займалась координацією розмовного клубу української, ком’юніті кухні, воркшопів, дискусій, благодійних музичних подій, кінопоказів.
Для мене цей рік був надзвичайно важким та виснажливим, оскільки крім усього, я багато взаємодіяла з вимушено переселеними особами та організаціями, які їм допомагають. З лютого 2022-го я залишаюся та продовжую працювати у Дніпрі. Крім того, я сама є ВПО — багато моїх рідних досі залишаються у Луганській області. Зрозуміла, що мені була потрібна перерва від активної діяльності та невелика відпустка, яка б дозволила відновити сили та психоемоційний стан для подальшої нормальної роботи. Мінеральний басейн, ЛФК, нордична хода, фіто-чай, ароматерапія значно покращили загальний стан організму, і психологічний стан зокрема.
«Culture Helps / Культура допомагає» — це проєкт, що співфінансується Європейським Союзом у межах спеціального конкурсу пропозицій для підтримки українських переміщених осіб та українського культурного та креативного секторів.
