Медіація – це альтернативний спосіб вирішення спору за участю нейтрального посередника (медіатора), який набирає все більше популярності як у сфері приватних відносин, так і на рівні бізнесу. Мета медіації полягає в підтриманні рівноваги та стабільності в суспільстві, формуванні культури мирового цивілізованого розв’язання конфліктів на основі взаємних інтересів і згоди.
Медіація є відносно новим, але як я вважаю, достатньо перспективним напрямком юридичних послуг в Україні. Медіація активно застосовується як позасудовий варіант вирішення спору, і вже можна стверджувати про цілий ряд позитивних відмінностей цієї процедури. По-перше, – це економія коштів і часу, адже відпадає необхідність сплачувати судовий збір, нести інші витрати, пов’язані із розглядом справи в суді. По-друге, – медіація допомагає зберегти конфіденційність, адже судовий процес завжди має ризики стати в майбутньому публічним скандалом: конфлікти бізнес-партнерів, сімейні спори відомих осіб, трудові спори тощо. Тут можна стверджувати навіть про захист репутації сторін конфлікту. По-третє, медіація дозволяє здійснити «розвантаження» судів, що, цілком логічно.
Як і будь-яка процедура, медіація потребує належного законодавчого закріплення. Наразі, в Україні це питання не регламентовано на законодавчому рівні, що значно ускладнює її застосування на практиці.
На жаль, законодавець упродовж останнього десятиліття стримує розвиток цього інституту. Хоча, ще у 2006 році в Указі Президента України «Про Концепцію удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» йшла мова про необхідність запровадження процедури медіації – діяльності професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу і врегулювання спору самостійно.
Законодавець уже не раз намагався врегулювати дану процедуру, пропонуючи прийняти закон про медіацію. Обидва запропоновані в грудні 2015 року законопроекти № 3665 і № 3665-1 не були прийняті, хоча перший пройшов перше читання, але в лютому 2019 року був відхилений і знятий з розгляду. У липні 2019 року було підготовлено ще один законопроект № 10425, який в кінці серпня було відкликано.
Поява в грудні 2017 року в нових редакціях процесуальних кодексів України глав, у яких йдеться про врегулювання спору за участю судді, свідчить про спроби формування нового інституту процесуального права. Проте, поза законодавчою увагою залишається медіація (посередництво), переговори і низка інших примирних процедур. Медіація розглядається виключно як досудова процедура врегулювання спору, тоді як більш коректним є використання терміну «позасудова», оскільки її проведення можливе на будь-якій стадії судового процесу.
У новому ЦПК України про медіацію згадується лише один раз. Пункт 2 ч. 1 ст. 70 закріплює, що не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору. Тобто фактично йдеться в законі про конфіденційний характер інформації, отриманої медіатором тільки в ході проведення позасудового врегулювання спору.
Лише в ст. 197 ЦПК України згадується про можливість врегулювання спору за участю судді. Тобто, примирення сторін не називається як першочергова мета та завдання підготовчого провадження. Вважаємо, що законодавцю необхідно акцентувати увагу на примиренні сторін як однієї з цілей підготовчого провадження в цивільному процесі.
Я вважаю, що недоліком нового ЦПК України є відсутність обов’язку суду з’ясувати в підготовчому засіданні, чи бажають сторони звернутися до процедури медіації для врегулювання спору мирним шляхом.
Процедура примирення передбачена також ст. 111 Сімейного кодексу України: «Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства». Під заходами щодо примирення розуміється строк для примирення подружжя. Водночас у такій процедурі не передбачено залучення третьої особи – ані медіатора, ані посередника.
Можливість примирення сторін передбачено статтею 190 КАС України, відповідно до якої сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок.
На мій погляд, обов’язкам суду сприяти врегулюванню спору жодним чином не кореспондуються відповідні права сторін. ЦПК, ГПК, КАС слід доповнити нормами, згідно з якими сторони мають право звернутися до суду або іншого посередника з метою проведення процедури врегулювання спору на будь-якій стадії відповідного процесу.
Отже, вкрай необхідна нормативна база для врегулювання порядку медіації, адже цей напрямок діяльності активно розвивається, а медіатори мають діяти по чітко визначеним законодавчо правилам.
Власний досвід Адвоката-медіатора сприяв формуванню певної стратегії ведення справ: у більшості випадків перше, що ми пропонуємо, клієнту під час першої «інформаційної» зустрічі – це варіант позасудового врегулювання спору. Переговори – це адекватна альтернатива судовому методу вирішення спорів. Ми надаємо повну інформацію про таку послугу, її переваги, намагаємося переконати клієнта на власному досвіді, що саме такий метод є набагато ефективнішим та швидким, враховуючи навантаження судів останнім часом.
Варто відмітити, що медіатору важливо знайти не лише компромісне вирішення проблеми, а, скоріше, взаємовигідне, взаємоприйнятне для обох сторін. Більше того, завжди необхідно передбачити конкретний та реальний порядок виконання медіаційної угоди.
Практика свідчить, що найбільш медіабельними є цивільні і господарські спори: спори, пов’язані із виконанням договорів, корпоративні конфлікти, розірвання шлюбу, вирішення питань виховання дітей, визначення місця їх проживання та утримання тощо. Ці прості питання можна вирішити без зайвих емоцій шляхом медіації. Звичайно, на вирішення та узгодження всіх питань необхідний час, іноді, – три, п’ять і більше зустрічей. Деколи, знов повертаємось до переговорів, після подання позову до суду, або ж після судових засідань, коли сторони розуміють, що спір остаточно вирішено буде не скоро.
Позитивному результату медіації сприяє багатий життєвий та професійний досвід медіатора. Звертаючись до нього, сторона розуміє серйозність спору, тому що розглядає медіацію як альтернативу судовому розгляду. Завжди важливо розуміти причину спору та бачення кожної сторони щодо цього. Медіація – це дуже гнучкий процес, що дозволяє зрозуміти, якого результату можливо досягнути і знайти реалістичне, комерційно вигідне вирішення спору, яке, може виходити за юридичні межі.
Медіатор має розуміти, що він несе відповідальність за подальший перебіг спору, тому має максимально детально ознайомитися з обставинами справи, вислухати позиції обох сторін, визначити конкретні проблемні питання, їх пріоритетність, змоделювати можливі шляхи вирішення конфлікту. При цьому, медіатор має бути нейтральним, безстороннім та незалежним, працювати з емоціями, забезпечувати конструктивний зворотній зв’язок.
Важливо, щоб медіатор одразу міг забезпечити юридичний супровід оформлення медіаційних угод, який включає в себе безпосередню підготовку процесуальних документів, отримання необхідних документів (витягів, довідок), підготовка до нотаріального посвідчення правочинів тощо.
Отже, до повноцінного впровадження процедури медіації ще потрібно вирішити багато питань, проте зростаюча кількість медіаторів, велика кількість заходів, спрямованих на усунення проблемних питань, в яких беруть участь медіатори, судді, адвокати, наміри України стати учасником міжнародних договорів, пов’язаних з медіацією свідчать про стрімкий розвиток медіації в Україні.
Олег Горецький, керуючий партнер юридичної фірми “Горецький та партнери”
