Відступ українських військ з Курської області став результатом накопичення численних проблем, які почалися ще в грудні.
Про ситуацію в Курській області виданню Financial Times розповів Артем Карякін, який був одним із перших українських солдатів, що перетнули кордон і захопили російську територію в Курській області.
Військовий зазначив, що не здивований тим, що Росія витісняє українські сили. «Наші проблеми почалися задовго до цього», – каже він.
Зокрема, зазначає Карякін, зона вторгнення ЗСУ мала бути ширшою. Натомість російські війська оточили ЗСУ з трьох боків. Це було хитке становище, і утримувати його ставало дедалі важче.
Також один зі співрозмовників видання, знайомий із початковим українським планом вторгнення, зазначав, що цілі операції змінювалися під час справи. Якщо спочатку планувався як глибокий, але короткостроковий рейд, то потім змістився в бік утримання території, наражаючи ЗСУ на великі ризики.
Карякін також зазначив, що військові під час вторгнення стикалися з несподіваними проблемами, наприклад, коли виявилося, що Starlink, ключовий інструмент для зв’язку, не працює на російській землі.
Він розповів, що Суджа, де українці облаштували командний пункт, залишалася спокійною протягом перших місяців вторгнення. Але російські війська поступово просувалися на околицях і незабаром у ЗСУ залишилася тільки одна дорога в Україну.
«День X» настав наприкінці грудня, коли транспортний засіб на єдиній дорозі постачання, що залишилася, був збитий російським безпілотником. Раніше росіяни не добиралися до автомагістралі, тож «це був початок кінця нашої логістики в Курській області», зазначив Карякін:
«З цього моменту рої безпілотників атакували все, що рухається дорогою, що вкрай ускладнювало постачання військ. Медична евакуація незабаром стала практично неможливою, і наземні війська застрягли в окопах на кілька тижнів поспіль, не маючи можливості провести ротацію».
У грудні на фронті Карякін помітив нову подію: північнокорейські війська.
«Це був величезний натовп, що біжить по полю. Росіяни не роблять цього, тобто, вони в основному пересуваються невеликими тактичними групами до трьох піхотинців, від одного укриття до іншого. Але тут вони бігли всього за 15 метрів один від одного, місцями по 140-150 осіб. Це було дуже помітно», – розповів він.
До лютого ситуація здавалася дедалі нестерпнішою, «ставало все гірше і гірше», сказав військовий.
Єдина дорога перебувала під постійним російським вогнем, а польові дороги через поля також піддавалися обстрілу:
«Проходження шляху завжди було 50 на 50, і, на жаль, не всім це вдавалося».
Водночас, зазначає боєць, на його думку, Курське вторгнення принесло деякі вигоди: воно дало Україні час на зміцнення своєї оборони в сусідньому Сумському регіоні та захоплення російських військовополонених, яких потім обміняли на високопоставлених українських бійців.
