Захарова, офіційний представник МЗС РФ, відповідаючи на запитання фінської журналістки, пообіцяла сюрприз у відповідь на вступ до НАТО Фінляндії.
Зважаючи на те, що Захарова жодним чином не торкнулася розбіжностей усередині НАТО, на Смоленській площі не мають особливих надій, що Туреччина чи Хорватія насправді опустять шлагбаум перед Швецією та Фінляндією. Так, президент Туреччини Ердоган назвав Швецію та Фінляндію «осередком тероризму» та підтвердив, що поінформував партнерів щодо НАТО про свої заперечення.
Але напередодні відбулися телефонні переговори міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу та держсекретаря США Ентоні Блінкена, та їхні підсумки глава турецької дипломатії оцінив дуже оптимістично: про його слова, переговори, зокрема щодо F-16, «просуваються позитивно». А помічник президента США з національної безпеки Джейк Салліван, у свою чергу, зазначив: «Ми впевнені, що зрештою Фінляндія та Швеція отримають ефективний процес приєднання, а побоювання Туреччини можуть бути зняті. Фінляндія та Швеція працюють безпосередньо з Туреччиною, щоб зробити це, ми також розмовляємо з турецькою стороною, щоб постаратися допомогти». А такий оптимізм без належних підстав не демонструють.
Але якщо у відповідь на вступ Швеції та Фінляндії до НАТО Москва вустами Захарової обіцяє «сюрприз із оборонного відомства», але деталей не розкриває, це вірна ознака, що чіткого плану «відповіді» на вступ до НАТО Фінляндії та Швеції РФ просто немає — інакше його вже ввели б у дію або хоча б позначили кроки у відповідь. Особливо з урахуванням того, як люблять у військових колах складати плани про всяк випадок, навіть якщо ймовірність цього «випадку» трохи більша за нуль.
Як мінімум, це провал структур, які мають займатися аналітикою та політичним прогнозуванням. Справді, про можливий вступ Швеції та Фінляндії до НАТО заговорили ще 2008 року. «Північноатлантичні» настрої помітно посилилися у 2014 році після анексії Криму. Але в Москві, зважаючи на все, перебували в повній впевненості, що вступу Швеції та Фінляндії в НАТО не може бути, тому що не може бути ніколи, що в Стокгольмі та Гельсінкі просто не ризикнуть так роздратувати «російського ведмедя» — і були зовсім не готові до того, що після української війни побоюватися Росії побільшають, а ось боятися — менше. Відчуйте різницю.
Але куди гірше, якщо для «військової відповіді» банально немає ресурсів. А це припущення не таке вже й неймовірне. І справа не лише в українській війні. Досить звернути увагу, як «здулася» російська гра м’язами ще одному напрямі — арктичному. Влаштовувати тут брязкіт зброєю Росія почала ще кілька років тому.
І тут цікаво простежити навіть за парадами на Червоній площі у Москві. 9 травня 2017 року тут уперше показали військову техніку, спеціально розроблену для арктичних умов. А бруківкою пройшов парадний розрахунок Кіркенеської бригади морської піхоти, що прибув з Мурманська — тієї самої, яка стала гвардійською та Кіркенеською за участь у визволенні півночі Норвегії. У НАТО «підняли рукавичку» і у 2018 році провели в Арктиці безпрецедентні за масштабами навчання «Єдиний тризуб». РФ ще намагалася відповідати — у 2019 році аеропорту Мурманська надали ім’я Миколи II — останнього російського монарха, який додав у свій повний титул ще й «спадкоємець норвезький», тому що, на відміну від Фінляндії, Норвегія до складу Росії ніколи не входила. Але «арктичної техніки» на Червоній площі не було. А цього року не з’явилася і Кіркенеська бригада морської піхоти. Чи існували в чиїхось кабінетах плани створення «Кіркенеської народної республіки» (приблизно 10% населення жатого міста становлять «російськомовні), можна гадати, але згортання активності РФ в Арктиці є.
Швеція виходу арктичним морям немає. Фінляндія після Другої світової війни, точніше, після того, як РФ «віджала» у неї порт Петсамо, теж. Але це той самий «напрям», що і Норвегія, Ісландія, що входить до НАТО з 1949 року, нарешті, Данія, якій належить ще й Гренландія.
І найголовніше, і у випадку з «натовською» Арктикою, і у випадку зі Швецією та Фінляндією Москва робила ставку на «злякаються» та «не посміють». І не чекала, що ставка на страх не спрацює. Тож тепер події розвиваються у повній відповідності до старої істини: війни, навіть «холодні», не закінчуються внічию. А Росії доведеться звикати до нової реальності. Де не лише Балтійське море стає «натовським озером» — куди небезпечніше, що на цьому самому балтійському напрямку тепер доводиться брязкати виключно язиком, але не зброєю. Словом, надувати щоки ще виходить, а ось «грати м’язами» вже не дуже.
