Росія надто сильна – є тепер один порятунок: партизанська війна, пише Welt.
Українська армія так далі витримувати не може. Лише партизанська тактика тепер може відігнати росіян. Вона заважає ворогові. Але це ризиковано для власного народу.
“Україна стікає кров’ю. Вона не може виграти звичайну оборонну (!) війну проти російської світової держави. Давид проти Голіафа”, – йдеться у статті.
Те, що Україна змогла запобігти захопленню своєї столиці за допомогою звичайних боїв, було стратегічно і політично необхідним, але майже дивом. Деякі ймовірні експерти навіть передбачали поразку Росії після цього відступу.
«Експерти» також попереджають, що путін хоче відновити Радянський Союз. Справа в тому, що він дійсно досяг цієї мети, тому що: майже всі колишні радянські республіки вже давно є маріонетками путіна або залежними від нього. Згадайте тільки Білорусь, Вірменію, Казахстан чи Грузію.
Що робити зараз в умовах надзвичайної ситуації в Україні? На першому етапі Україна мала б підготувати перехід від традиційної Великої війни (ісп. «guerra») до Малої війни («партизанської»). Російський військовий каток, хоч і ослаблений, але поки що непереможний, потім окупує схід України, але далі не просунеться через брак сил. Цивільне населення та цивільна інфраструктура України не були б безперервно вбиті та знищені, як це відбувається кожного дня з 24 лютого. Повсякденне життя для українців було б далеко не нормальним, але принаймні терпимим.
На 2-му етапі російських окупантів потрібно буде знищити військово, економічно та психологічно як в Україні, так і в самій Росії.
Шляхом диверсій або із засідок на будівлях і території українські партизани можуть атакувати російських військових невеликими групами або поодинокими бійцями – і швидко відступати. Знову і знову. Кількість втрат російських військових зростатиме. Результат: у самій Росії потрібно залучити більше бійців, а саме: потрібно підштовхнути до дій ще більше, ніж раніше. Це дуже непопулярно, бо хто зголоситься бути «гарматним м’ясом», особливо для явно несправедливої та безглуздої мети війни.
Навіть найманців на кшталт «Групи Вагнера» чи з Сирії, навіть найманих убивць із Чечні буде важче завербувати. Поки що переважно мусульманські меншини з півдня та сходу країни були змушені служити в армії в Росії. У довгостроковій перспективі ці меншини не змиряться з цим.
Рано чи пізно внутрішньо та зовнішньополітична, військова та економічна ціна окупації виявилася б занадто високою для «царя» Володимира.
