Віце-президент Венеціанської комісії Вероніка Білкова роз’яснила суть зауважень до закону “Про забезпечення функціонування української мови, як державної” та наполягає на скасуванні санкцій за порушення його положень або їх застосування лише до серйозних проступків.
В інтерв’ю «DW» вона назвала головні недоліки мовного закону та розповіла, як їх усунути, пише ua.news.
За її словами, в українському Законі про державну мову не витримано рівновагу між намірами просувати українську мову та обов’язком захищати інші мови жителів країни: “Українська влада вжила позитивних заходів для просування української мови як державної, і це цілком законно. Однак у сфері захисту прав нацменшин заходи звужують існуючі права національних меншин”.
На її думку, частину мовного закону про санкції слід повністю переглянути: «Санкції повинні бути вилучені із закону або обмежені на випадки лише особливо серйозних порушень. Питання викликають заходи про те, що кожен громадянин зобов’язаний володіти державною мовою та за навмисне спотворення мови. Диспропорційність санкцій ступеню важкості порушень розходиться із європейськими стандартами”.
Віце-президент Венеціанської комісії не знає, чи є у мовних законах країн ЄС норми про відповідальність за порушення: «Ми не знаємо, чи мають інші країни такий широкий спектр санкцій за такий широкий спектр порушень».
Комісія зауважила домінування російської мови у ході підготовки висновку. “Ми добре розуміємо, що українська мова пригнічувалася протягом тривалого часу, однак потрібен баланс між просуванням державної мови та використанням інших мов, у тому числі російської”, вважає вона.
Білкова додала, що разом із законом про державну мову слід було ухвалити закон про національні меншини, який би доповнив мовний та уточнив його норми: “Оскільки закон про нацменшини не ухвалено, то інтерпретувати деякі положення мовного закону дуже складно. Окрім того, мовний закон регулює приватну сферу та є дуже деталізованим”.
Також вона згадала про поділ мов на три різні категорії, який не є послідовним та не дає розуміння про підставу такої диференціації (мови корінних народів, мови нацменшин-офіційні у ЄС, мови нацменшин-неофіційні у ЄС; “Деяким категоріям даються преференції, іншим – ні. Це дуже бентежить і не дає зрозуміти, що насправді криється у законі. Сам український закон про мову трохи важко піддається розумінню”.
