До військового вторгнення Росії в Україну путін демонстрував особливу увагу міністру оборони Сергію Шойгу.
Вони не раз проводили відпустку: на кілька днів забиралися в гори або йшли до тайги. Такої підкресленої близькості у президента не було навіть із давніми петербурзькими друзями. Йому і міністру оборони було, про що поговорити. Офіційно Кремль повідомляв, що у вересні 2021 року на природі вони могли обговорювати ідею про будівництво в Сибіру нових міст. Але цей проект спочатку виглядав несерйозно (зі старими сибірськими містами далеко не все гаразд: до 2021 населення Сибіру скорочувалося більше, ніж на 100 тисяч жителів на рік).
Насправді, далеко від цивілізації Путін міг обговорювати з Шойгу введення військ в Україну — готовність армії до швидкого захоплення українських міст. Люди, близькі до Генштабу російських збройних сил, розповіли «Важливим історіям», що після того, як все пішло не за планом, бліцкригу не вийшло, а війська зазнали великих втрат, Шойгу втратив довіру президента. Після вимушеного відступу на київському напрямі Путін навіть особисто намагався рухати війська, але дуже скоро від цього відмовився і тепер через голову Шойгу безпосередньо радиться із воєначальниками, які безпосередньо відповідають за бойові дії.
До початку війни не лише ФСБ дезінформувала президента про стан справ в Україні, повідомляючи те, що він хотів почути: про хитке становище влади в Києві та про те, що українські регіони готові відкинути її та підтримати Москву, як тільки їм дадуть таку можливість. Головне управління Генштабу (військова розвідка) російських збройних сил також не суперечило верховному головнокомандувачу у його розумінні ситуації в Україні.
Як кажуть джерела, міністр оборони обіцяв Путіну вирішити всі поставлені в Україні завдання складом армії мирного часу — силами контрактників, без загальної мобілізації та в найкоротший термін. Відомо, що військовослужбовці вирушали до України, маючи пайок на кілька днів, їхнє довгострокове постачання не продумувалося. А у складі автоколон, які рухалися на Київ та інші великі українські міста, було чимало автозаків, начебто для розгону протестувальників, а не для повноцінних військових дій. Завдання виявилося нерозв’язним. Взяти Київ не вдалося, довелося відступати, видаючи це за «добру волю» російського керівництва.
Про те, що керівництво погано поінформоване, свідчить екс-міністр держбезпеки ДНР, колишній командир бригади «Схід» Олександр Ходаковський. «Одна з основних бід замкнутої системи, що формувалась десятиліттями та пронизаною нитками впливу клубів за інтересами — паніка перед негативними доповідями. Чесно визнаючи ті чи інші проблеми у вузькому колі, інший значний генерал на запитання, а чому не доповідаєте? — відповідає: адже знімуть…», — зазначав Ходаковський у своєму телеграм-каналі (пунктуація та орфографія авторські).
Штабісти розповідають, що про реальний стан справ в Україні, в українській армії та в самій військовій операції Путін почав дізнаватися в міру виникнення проблем, які вже не можна було приховати. Він навіть намагався врятувати ситуацію, особисто рухаючи війська. Але швидко зрозумів, що нічого не виправити, і почав, минаючи Шойгу, радитися з генералами (начальниками напрямів), які мають досвід керівництва у бойових умовах: у Сирії та інших гарячих точках.
На початку липня Путін публічно поставив Шойгу в незручне становище, підкресливши, що не дуже потребує його доповідей. Коли міністр перед телекамерами на зустрічі з президентом звітував про завершення операції зі звільнення територій самопроголошеної ЛНР, Путін замість чергової похвали відповів: «Як ви знаєте, генерал-полковник Лапін Олександр Павлович (командує центральним угрупуванням військ під час вторгнення в Україну) та генерал армії Суровікін Сергій Володимирович (командує південним угрупуванням військ) доповідали мені сьогодні про хід виконання поставлених перед ними завдань і свої пропозиції щодо розвитку наступальних операцій».
Президент дав зрозуміти, що безпосередньо спілкується із підлеглими Шойгу, і в цій ситуації неясно, яку роль відіграє сам міністр оборони. За словами штабістів, путін зробив ставку на практиків, які зарекомендували себе та здатні адаптуватися до умов, які через відсутність реальної інформації стали сюрпризом для політичного керівництва.
Близькі до Генштабу джерела також говорять про те, що рішення щодо деяких ключових призначень до Міноборони приймаються вже без урахування думки Шойгу. Як приклад наводять призначення у червні цього року командувачем повітрянодесантних військ генерал-полковника Михайла Теплинського. Джерела відзначали давнє неприязне ставлення Шойгу до Теплинського: генерал наважився не погодитись з міністром на якійсь нараді.
