Китайський закон щодо забезпечення національної безпеки в Гонконзі став приводом не тільки для протестів в цьому спеціальному адміністративному районі КНР, але і для погроз з боку США.
У Вашингтоні обіцяють ввести проти Пекіна санкції і хочуть залучити до цієї задумки своїх союзників. Втім, навіть в рядах «великої сімки» єдності з цього питання немає – як і з багатьох інших проблем.
Держави G7 на рівні дипломатичних відомств розробляють спільну заяву, яка покликана стати інструментом тиску на Китай: автори документа розраховують, що в КНР відмовляться від прийняття закону про національну безпеку на території Гонконгу. Про підготовку тексту заяви повідомила японська газета Yomiuri, уточнюючи, що робота ведеться на рівні міністрів.
Доля документа поки аж ніяк не ясна – проти його прийняття може виступити, наприклад, Італія, для якої КНР є важливим торговим партнером і злити якого через ситуацію зі збереженням Гонконгом нинішнього рівня автономії було б недоцільно, щонайменше з економічної точки зору.
Втім, і без цієї заяви єдності думок серед країн G7 і інших держав, частіше «грають» на боці Сполучених Штатів, з питання нового китайського закону по Гонконгу поки не спостерігається. Наприклад, США, Великобританія, Канада і Австралія ще 28 травня засудили плани Пекіна, які, як запевняють у Вашингтоні, поставлять хрест на автономії колишньої британської колонії, нині існуючої в статусі спеціального адміністративного району Китаю.
Ті, хто підписав відповідний документ хотіли, щоб до них приєдналася і Японія – ключовий регіональний гравець і член «сімки». Токіо, проте, утримався проти такого кроку, пише Kyodo. Чиновник однієї з країн, що підписали заяву, висловив жаль у зв’язку з таким рішенням і припустив, що «Японія, ймовірно, була більше сконцентрована на своїх відносинах з Китаєм». «Позиція Токіо в ситуації напруженості, що виникла між Китаєм і США через гонконгського питання, ускладнена – Японія планує державний візит голови КНР Сі Цзіньпіна, який намічався на початок квітня, але за взаємною згодою було відкладено через пріоритетності заходів щодо стримування поширення коронавірусу», – відзначає в зв’язку з цим Reuters.
Далеко не факт, що санкційні плани США щодо Китаю підтримають в Європі. Наприклад, Німеччина поки дотримується більш стриманих позицій: як заявив глава МЗС ФРН Хайко Маас, в Берліні виступають за діалог з КНР, а не за введення жорстких обмежень, в тому числі економічних. В рамках таких контактів з Пекіном Європі потрібно «згуртовано говорити про свої складнощі і своїх принципах, а після цього ми вже подивимося, куди нас приведе такий діалог», зазначив міністр. Логічно припустити, що сусіди Німеччини до його думки прислухаються – крім іншого, з 1 липня ФРН на шість місяців стане головою Євросоюзу.
У Парижі теж поки що утримуються від якихось різких заяв щодо нового китайського закону (поки документ, крім іншого розширює повноваження силових структур КНР на території Гонконгу, лише підготовлений, але парламентом не прийнятий і в силу не вступив). Французький президент Емманюель Макрон 6 червня поспілкувався по телефону з товаришем Сі, зазначивши, що в Єлисейському палаці виступають за незмінність принципу «одна країна – дві системи» і уважно стежать за розвитком ситуації.
У Німеччині, пославшись на ситуацію з пандемією COVID-19, повідомили, що канцлер Німеччини Ангела Меркель в Вашингтон не приїде. Багато хто розцінив даний жест як політичний ляпас, і, за повідомленнями преси, Трамп був розлючений через демарш Берліна. Саміт «сімки» в результаті відклали до вересня.
У перший місяць осені, до речі, пройде і саміт ЄС-Китай. Як повідомив глава МЗС Німеччини Хайко Маас, відкладати цей захід не планується, так як «є дуже багато важливих питань, які ми повинні обговорити з Китаєм», в тому числі з питань зміни клімату та справедливими правилами глобальної торгівлі. Європейсько-китайська зустріч у верхах виглядає навіть більш значущою – з урахуванням того що саміти G7 історично носять скоріше символічний, ніж практичний характер.
На підтримку ключових союзників – Великобританії, Канади, Австралії – США цілком можуть розраховувати, однак в тому, що ідея Вашингтона «покарати» Китай буде позитивно сприйнята в континентальній Європі, впевненості немає ніякої.
