У протистояння між Вірменією та Азербайджаном може втрутитися Туреччина, причому на цілком законних підставах.
Баку повідомив, що вірменська армія обстріляла азербайджанський анклав Нахічевань. Дивно, але за договором між Леніним і Ататюрком, Анкара може ввести свої війська в Нахічевань в разі агресії проти цього анклаву. Договір ще діє, але у Туреччини залишається все менше часу.
Раніше міноборони Азербайджану повідомило про ракетний удар Вірменії по території Ордубадського району в Нахічеванській автономній республіці. Атака сталася вранці «з території окупованого Губадлінського району». У Баку стверджують, що Вірменія завдала удар з допомогою оперативно-тактичної ракети. Фотографії з фрагментами цієї ракети були опубліковані на сайті міноборони Азербайджану. «Мирні жителі і цивільні об’єкти не постраждали», – уточнили у відомстві.
У міністерстві оборони Вірменії оперативно спростували заяву Баку, назвавши його «черговою брехнею військово-політичного керівництва Азербайджану з метою розширення географії конфлікту». Але якщо повідомлення офіційного Баку – правда, то мова йде саме про розширення географії конфлікту.
«Вірменська сторона заперечувала і удар по місту Гянджи. Якщо не вірменська сторона обстріляла Нахічевань, то хто тоді? Азербайджан сам завдав собі удар?» – заявив ЗМІ бакинський експерт, керівник політологічного клубу «Південний Кавказ» Ільгар Велізаде. Він нагадав, що в Нахічеванській автономії зосереджене досить потужне угруповання азербайджанських військ. «Якщо по нашим гарнізонам будуть регулярно стріляти з території самої Вірменії, то не виключено, що азербайджанська армія почне відповідати. Це легко спровокувати. І Єревану тоді буде простіше звертатися в ОДКБ і до Росії за захистом», – вказав Велізаде.
Відразу варто пояснити географічні деталі потенційно нового театру військових дій. Нахічеванська автономія – азербайджанський анклав з населенням трохи більше 400 тисяч чоловік, затиснутий між Іраном і Вірменією. Крім того, в автономії є крихітний, але стратегічно значуща ділянка кордону з Туреччиною. Нахічеванську республіку від Азербайджану відокремлює Зангезур – смуга вірменської території шириною не більше 50 кілометрів. Далі на схід знаходиться той самий «окупований Губадлінський район», звідки, як повідомляється, і була випущена вірменська ракета по Нахічевані.
Губадлі – частина пояса безпеки Нагірного Карабаху, який контролює карабаська армія. Таким чином, якщо вірити Баку, ракета стартувала з де-юре території Азербайджану, пролетіла над Вірменією і вдарила знову по азербайджанській території. Важливо, що і Губадлі, і Ордубад знаходяться дуже близько до кордону з Іраном, який відверто незадоволений наближенням бойових дій до його кордонів.
За збігом чи ні, але іранське МЗС заявило: влада Ісламської Республіки не стане терпіти повторні удари по своїй території з боку учасників конфлікту в Карабаху. Всього, за даними Тегерана, за час загострення конфлікту на територію Ірану залетіло близько 50 ракет і снарядів. Очевидно, що Іран втягується в конфлікт на Південному Кавказі, але, безумовно, не так, як Туреччина.
Ще в кінці липня міноборони Азербайджану повідомило про перекидання в місто Нахічевань ударних і бойових вертольотів ВПС Туреччини. Офіційною метою були льотно-тактичні навчання з бойовою стрільбою. У вересні, після початку конфлікту в Карабаху, джерела Telegram-каналу військкора Семена Пегова повідомили: після літніх навчань в Нахічевані турецька техніка залишилася в азербайджанських частинах. Причому мова, судячи з усього, йде в тому числі і про наземної техніки.
Турецькі танки та інші сухопутні сили цілком можуть дістатися в Нахічевань своїм ходом. Адже Туреччину і Нахічеванську автономну республіку з’єднує смуга турецької території довжиною 23 кілометри і шириною всього шість кілометрів. З цього «мови» проходить траса з турецького Ігдир в Нахічевань. У стадії будівництва залізниця за тим же маршрутом, по якій також можна буде перекидати різного роду стратегічні вантажі.
Причина появи цього «мови» – точно така ж, як і причина появи самої Нахічеванської республіки. Це можна назвати наслідком громадянської війни. У 1921 році Радянська Росія підписала договір з турецькими націоналістами Мустафи Кемаля (майбутнього Ататюрка). Слідом за Москвою договір з турками уклали три радянські республіки Закавказзя – Вірменія, Азербайджан і Грузія. Саме в силу цих угод в СРСР з’явилися дві унікальні автономії – Аджарська АРСР для мусульман Грузії і Нахічеванська АРСР для азербайджанців, які живуть в Південно-Західному Закавказзі, на яке (як і на Карабах) також претендувала Вірменія. Але найважливіше положення Карсського договору 1921 року полягає в наступному:
Туреччина і Росія залишають за собою право ввести війська до Аджарії і Нахічевань в разі військового вторгнення інших держав в ці регіони.
