Адміністрація президента США Джо Байдена зважилася на безпрецедентний крок щодо відновлення відносин із Венесуелою через кризу в Україні.
У ці вихідні американська делегація високого рівня вирушила до Боліваріанської Республіки, щоб обговорити питання зі зняттям санкцій та поверненням її нафти на світові ринки. Таким чином Білий дім хоче замінити російську сировину, на експорт якої може вплинути ситуація навколо спецоперації. Проте це означатиме відхід від колишньої політики щодо ізоляції президента Ніколаса Мадуро. Не всі у Вашингтоні будуть раді такому рішенню.
До складу американської делегації увійшли президентський радник Латинської Америки Хуан Гонсалес, посол — нерезидент у Венесуелі Джеймс Сторі та спеціальний посланник у справах заручників Роджер Карстенс. Основне місце на порядку денному, за словами джерел західних ЗМІ, займало питання послаблення санкцій проти Каракаса для того, щоб повернути його нафту на світові ринки. Таку ініціативу хочуть реалізувати на обмежений термін із міркувань національної безпеки. Ситуація довкола української кризи підвищила вартість сировини, що не влаштовує Вашингтон. У його інтересах стабілізувати ситуацію та знайти потенційну заміну російської продукції, яку вже пропонують бойкотувати.
Але йшлося не лише про нафту. Присутність у делегації Карстенса свідчить про те, що США обговорюють долю шести представників вищої менеджерської ланки компанії Citgo Petroleum Corp., доньки венесуельської нафтової корпорації PDVSA, заарештованих у 2017 році за звинуваченням у корупції. П’ятеро з них мають паспорт громадянина США, шостий статус постійного резидента. Крім того, у Боліваріанській Республіці залишаються троє колишніх американських військовослужбовців. Так, Люка Денмана і Айрана Беррі засудили за невдалу спробу держперевороту в латиноамериканській країні в 2020 році. Того ж року був затриманий американець Метью Хіт, якого звинуватили у тероризмі та шпигунстві.
З тих пір, як у 2017 році адміністрація екс-президента США Дональда Трампа почала загвинчувати гайки щодо Венесуели, що призвело до прийняття найпотужніших санкцій проти її нафтового сектора в 2019 році, республіка зробила ставку на Китай, Росію та Іран, щоб вижити . Станом на 2020 рік PDVSA виробляла близько 300 тис. барелів на день. Президент Венесуельської нафтової палати Рейнальдо Кінтеро вважає, що країна може збільшити видобуток до 1,2 млн. барелів на день менш ніж за вісім місяців. Він уже брав участь у прямих переговорах з офіційними особами США у Вашингтоні, щоб переконати їх у тому, що вакуум, який вони залишають у Венесуелі, буде заповнений іншим економічним гравцем.
Як вони збираються вирішувати питання з необхідною ним нафтою, якщо вони не розглядають Венесуелу, яка може замінити добрий шматок? — запитує Кінтеро.
Втім, за оцінками Франсіско Мональді, експерта з нафтової індустрії з Університету Райса, в ідеї зробити венесуельську нафту альтернативою російської є складності: у Боліваріанській Республіці вже кілька місяців не бурять нових свердловин, і для досягнення значного рівня видобутку їй потрібні інвестиції у розмірі рік упродовж п’яти років. Він нагадав, що латиноамериканська країна, нафтова допомога якої була важливою для союзників під час Другої світової війни, тепер виплачує чималий борг Китаю. Отже Мональді висловив упевненість, що венесуельська сировина — це «крапля в морі на світовому ринку нафти», яка «не допоможе полегшити біль американських споживачів».
Є думка, що відновлення венесуельського експорту буде добре сприйняте американськими інвесторами, які вже намагалися налагодити контакти з місцевим керівництвом та обговорити ідею реструктуризації його боргу в розмірі $60 млрд. Ділове співтовариство досі залишалося одним із лобістських інструментів Мадуро, який, схоже, все ці роки не втрачав надії послабити тиск санкцій на свою країну.
Можлива угода, яка може значно збільшити видобуток нафти у Венесуелі у середньостроковій перспективі, якщо санкції буде знято і Мадуро дозволить західним нафтовим компаніям експлуатувати нафтові родовища, — заявив Франсіско Родрігес, науковий співробітник вашингтонської Ради з міжнародних відносин.
Втім, переговори між Вашингтоном і Каракасом, проте, передбачають велику міру політичної відповідальності для Демократичної партії. Будь-який крок щодо зміни американської політики щодо Венесуели та послаблення нафтових санкцій, швидше за все, зустріне сильний опір з боку деяких «яструбів». Особливо це стосується республіканців, близьких до спільноти емігрантів-дисидентів із цієї латиноамериканської країни.
