Саме так. На «історичному» саміті у Сінгапурі між США та Північною Кореєю переміг Кім Чен Ин. А ще Китай, який стояв за КНДР, ретельно слідкуючи за кожним кроком делегації з Пхеньяна. Певною мірою, і президент США Дональд Трамп отримав те, чого прагнув, але левова частка «перемоги» все-таки належить Кіму. Чому саме так?
Для цього є щонайменше 5 причин, – передає hvylya.net
По-перше, Кім Чен Ин отримав те, чого так сильно прагнув – вирвався з міжнародної дипломатичної ізоляції. Йдеться не про санкції, а саме про його зовнішню легітимність. Лідер однієї з найбідніших, найодіозніших і найбільш ізольованих (наскільки це взагалі можливо у сучасному світі) країн світу зустрівся з президентом наймогутнішою держави на планеті. Для Кіма, який ще півроку тому балансував на межі війни зі США та Південною Кореєю, а також перебував під шаленим тиском міжнародної спільноти, включно з Китаєм, такий дипломатичний «аванс» як зустріч з Трампом – це вище, ніж його очікування. Сінгапурський саміт, хоча й розкручувався американськими медіа на чолі з «Fox News» як «історичний», дійсно увійде в історію, але не так, як цього хотів Дональд Трамп. Він стане першим самітом, завдяки якому Північна Корея отримала реальний шанс повернутися на міжнародну арену, не зробивши нічого для ядерного роззброєння. Для Кіма саміт став стартовою платформою, з якої Пхеньян спробує наростити свою політичну вагу на міжнародній арені. Після саміту лідер КНДР намагатиметься провести аналогічні зустрічі з лідерами Японії, Росії, Китаю, Південної Кореї та іншими країнами регіону та світу, щоб закріпити свою зовнішню легітимність та скористатися моментом для посилення пропаганди вдома.
По-друге, Кім Чен Ин не втратив абсолютно нічого, а отримав все. В обмін на зустріч з Трампом і навіть деякі обіцянки з його боку щодо гарантій безпеки, лідер КНДР не зобов`язався зробити практично нічого. Якщо не рахувати пункту про репатріацію решток американських військових, загиблих у часи Корейської війни, решта положень спільної угоди між сторонами – туманні, нечіткі та незрозумілі. Вони мають декларативний характер і не фактично не зобов`язують сторони до якихось конкретних і серйозних дій щодо ядерного роззброєння, про яке так старанно говорив президент США протягом останніх 3 місяців, підкреслюючи винятковість та історичність його саміту з Кімом. Звісно, у подальші місяці розпочнеться робота робочих груп щодо питань, обговорених під час саміту, але такий великий розрив між очікуваннями та реальністю у межах саміту вже сьогодні свідчить про несерйозність намірів насамперед США розв`язувати Корейську кризу. До того ж, на саміті нічого не сказали про те, якими будуть подальші кроки – як Північна Корея буде проводити роззброєння, чи буде у МАГАТЕ доступ до ядерних об`єктів, коли між КНДР і США відновлять дипломатичні відносини? Дуже багато питань без відповідей.
По-третє, лідер КНДР зумів добитися певних гарантій безпеки для себе від США, бодай навіть усних. Президент Дональд Трамп на прес-конференції після саміту заявив, що припиняє військові навчання біля берегів Кореї, а також може переглянути питання розміщення американських військ на півострові. Це викликало щонайменше подив у двох союзниках США, які перші постраждають від реалізації цих обіцянок – Японії і Південної Кореї. Їхнє сум`яття свідчить про те, що Трамп зробив ці поступки лідеру КНДР під час їхньої приватної зустрічі перед самітом, без попередніх консультацій з представниками Токіо та Сеула. Такі дії загрожують підірвати багаторічні традиційні альянси США в Азії, а це у свою чергу посилить позиції геополітичних ворогів Вашингтона, насамперед – Китаю.
По-четверте, Кім Чен Ин зумів успішно «продати» свою примітивну, неповноцінну та поки що невелику ядерну програму. Після цілої низки зухвалих і демонстративно-агресивних ядерних випробувань та пусків ракет убік Японії і США восени минулого року, Пхеньян вже за півроку отримав за це де-факто визнання з боку США. Саміт легітимізував Північну Корею як ядерну державу та рівноправного зі США партнера для переговорів.
По-п`яте, Північна Корея уникнула війни та отримала реальний шанс послаблення санкцій, як мінімум з боку Сполучених штатів. Якщо додати сюди заяву Трампа про те, що «загрози з боку КНДР більше не існує», то складається враження, що для адміністрації Білого Дому саме такий саміт і є вирішенням усіх проблем. У той же час, загроза з боку Пхеньяна все ще існує, адже ядерний арсенал нікуди не зник, Кім Чен Ин все той же, а загроза війни, хоча й була відкладена, але все ще лишається варіантом у випадку провалу переговорів і дипломатії як такої.
Зі свого боку, чи отримав щось Дональд Трамп? В принципі, так. Власне, із самого початку було зрозуміло, що президенту США цей саміт необхідний більше, аніж Кім Чен Ину. Навіть не сам саміт, а його пост-ефект у вигляді беззастережної «перемоги», який дозволить Трампу створити зовнішню ілюзію (вірогідно, більше для самого себе, аніж для оточуючих) того, що проблема вирішена, її більше немає, а отже він став першим в історії президентом США, який її «порішав» (іншого слова просто не добрати).
Навіщо йому це потрібно? У листопаді в США пройдуть проміжні вибори в Конгрес. На тлі численних скандалів і проблем вдома, Трампу необхідно зробити щось для відволікання уваги, відновлення довіри до себе та свого рейтингу. Враховуючи останні перемоги демократів у ключових республіканських штатах навесні цього року, для президента з`явилася реальна загроза того, що він може втратити більшість у Конгресі, а значить і опору у вигляді Республіканської партії. Допустити цього він не може, інакше конгресмени зв`яжуть його по руках і ногах. Зовнішня політика завжди була інструментом відволікання уваги для внутрішньої аудиторії. Для Дональда Трампа цей інструмент особливо привабливий, враховуючи те, що за його адміністрації зовнішня політика повністю зосереджена у його руках, а після звільнення з посади держсекретаря Рекса Тіллерсона він остаточно підім`яв під себе Держдепартамент.
Якщо аналізувати саміт у Сінгапурі з погляду національних інтересів США, то можна сказати наступне. Сам факт проведення саміту не є провалом, а скоріше чимось дійсно новим, спробою поглянути на проблему з іншого погляду. Зрештою, всі розуміли, що варіантів мирно розв`язати кризу на Корейському півострові не вдасться без певних дипломатичних ініціатив і радикальних кроків з боку США. Лишалося два реально дієвих варіанти: або переговори на вищому рівні, які були б цікаві як США, так і КНДР, або війна. Ризик збройного конфлікту не приваблював сторони, всі розуміли, що у такому випадку програти можуть усі. Насамперед, Китай та Південна Корея. А відтак, переговори дійсно лишалися єдиним варіантом, який міг би спрацювати.
Тому, у мене особисто жодних претензій до Дональда Трампа щодо самої ідеї проведення саміту немає: це доволі креативна, нестандартна ідея, яка була неминучою. Звісно, можна розглядати зустріч з морально-етичного погляду, як це роблять чимало ліберальних ЗМІ та експертів. Але на мій погляд, мораль та етика ніколи не грали вирішальну роль у міжнародних відносинах, а лицемірство, подвійні стандарти, брехня та напівправда завжди були і лишаються характерною особливістю зовнішньої політики багатьох держав світу, включаючи США та Європу. Зрештою, будь-які політичні процеси – це передусім економіка, торгівля та вплив, а не права людини, справедливість та ефемерні стандарти, як би нам цього не хотілося. Відтак, з морально-етичного погляду, так – Дональд Трамп продемонстрував неабияке лицемірство, коли зустрівся з Кім Чен Ином у той час, як раніше критикував Барака Обаму за те, що той потиснув руку Раулю Кастро у 2016 році. Але з погляду національних інтересів та безпеки, цей саміт цілком міг стати проривним у контексті уникнення війни, зміцнення альянсу зі своїми союзниками в Азії та спроби добитися ядерного роззброєння без прямої конфронтації.
Однак претензії до Трампа стосуються саме перебігу самого саміту. Він не зумів вибити з Кіма значних поступок під час переговорів, натомість дав забагато авансу. Він пішов на усі вимоги КНДР щодо церемоніалу та дипломатичного протоколу проведення самого саміту, що поставило обидві країни на один рівень один з одним. Він дав обіцянки щодо питань, які вирішуються колективно з американськими союзниками у Сеулі та Токіо, тим самим підірвавши до себе довіру та викликавши неоднозначну реакцію союзників. Він не зумів побудувати нормальну комунікацію з журналістським середовищем і його меседжі щодо «історичності» саміту були перетворені на анекдот. Він поспішив оголосити про те, що Північна Корея більше не є загрозою для світу, що так само поставило Вашингтон у доволі неприємне становище з погляду союзників та ворогів, а також продемонструвало слабкість американського керівництва. І найголовніше: заявивши про те, що Північна Корея більше не є загрозою, Трамп заклав черговий прецедент. За його логікою, тепер будь-яка загроза для США може бути розв`язана шляхом проведення поверхневої двосторонньої зустрічі. Віднині, постає питання: а чи може так само легко зникнути загроза з боку РФ, Ірану, Венесуели?
Саме «багато шуму з нічого» є короткою фразою, якою можна охарактеризувати весь Сінгапурський саміт, і це дійсно є провалом для Дональда Трампа, оскільки він власноруч створив величезні очікування, які виявилися абсолютно протилежними реальним результатами на виході. А це, у свою чергу, лише підвищує ризик війни, адже чим вища стіна ілюзій та очікувань, тим болючіше з неї падати. Якщо після потужної інформаційної артпідготовки до саміту та бомбардувань у «Твіттері» з боку Трампа вже після Сінгапура Північна Корея раптом відмовиться йти назустріч Вашингтону, США необхідно буде реагувати дуже жорстко, щоб не втратити обличчя і не постати дурнями, які тільки й можуть, що блефувати та гіперболізувати власні можливості. Перетворення на паперового тигра – це не те, що потрібно США, якщо вони планують зберегти свої позиції у світі. А Трамп лише наблизив цю загрозу.
Але окрім Кім Чен Ина і (частково) Трампа, свою «перемогу» отримали і китайці. Для Пекіна переговори між Пхеньяном і Вашингтоном – це не лише уникнення спустошливої війни, яка їм не вигідна, а й посилення власних позицій на Корейському півострові та в Азії загалом. Північна Корея, як буферна зона Китаю, сіла за стіл переговорів зі Сполученими штатами. Це найкращий сценарій розвитку корейської кризи, який могли собі представити у Пекіні. Китаю дуже важливо зав`язати адміністрацію Трампа на мирних переговорах, щоб уникнути провокативних дій команди президента у Північній Кореї. Для китайців війна – це останнє, що вони хочуть бачити на своїх кордонах. Вони надто сконцентровані на реалізації своєї глобальної ініціативи «Один Пояс, Один Шлях», щоб відволікати свої фінансові та військові ресурси на ймовірний збройний конфлікт між США та ядерною Кореєю. Тому Китай був серед тих, хто переміг на Сінгапурському саміті. На тлі поступового послаблення американського впливу в Азійському регіоні та посилення там китайських позицій, переговори стали черговим інструментом стримування Вашингтона. Тому немає сумнівів у тому, що Китай буде намагатися втримати цей формат переговорів якомога довше на плаву, змушуючи Пхеньян робити вигляд, що вони дійсно намагаються віддати свою ядерну програму, а Вашингтон переконати у тому, що саміт дійсно був успішним. Програмою максимум для КНР могло б стати послаблення санкцій проти Пхеньяна і перетворення КНДР з країни-ізгоя на свій оплот у Кореї.
Саміт у Сінгапурі дійсно увійде в історію – як перемога Кім Чен Ина, Китаю і американського трампізму.
