Рівно п’ять років тому Росія і Туреччина виявилися на грані цілком справжньої війни – турецький винищувач збив російський бомбардувальник Су-24.
Відносини були відновлені тільки після вибачень Ердогана – але чи були ці вибачення принесені насправді? Виплатила чи Туреччина Росії обіцяну компенсацію?
24 листопада 2015 року російсько-турецькі відносини за одну добу скотилися від дружби / жуйки до межі оголошення війни. Над територією Сирії турецькі військові збили російський літак, який (на їхню думку) на 6 секунд залетів в повітряний простір Туреччини. Обидва члени екіпажу катапультувалися, однак на землі один з них – Олег Пєшков – був застрелений підконтрольними Анкарі бандитами, яких очолював член турецької націоналістичного угруповання «Сірі вовки» Альпарслан Челік. Другого льотчика – Костянтина Мурахтіна – бойовики зловити не встигли, і його врятували під час спільної операції Росії, Сирії і «Хезболли» (в ході якої загинув ще один російський військовий – Олександр Позиніч).
Війна між Росією і Туреччиною, на щастя, в результаті не почалася, однак відносини були заморожені до кінця червня 2016 року, коли турецький лідер написав особистого листа російському президентові. Після цього контакти були ніби як відновлені. «Мені здається, Реджеп Ердоган і Володимир Путін закрили цю історію. Її практично не згадують ні в російських, ні в турецьких ЗМІ», – говорить для ЗМІ журналіст, автор телеграм-каналу @turkeyabout Яшар Ніязбаєв.
«Сам лист до сих пір залишається загадкою – його повний текст не опублікований ні в Росії, ні в Туреччині. Були опубліковані лише витримки, причому турецька і російська версії їх відрізнялися », – пояснює дипломат Володимир Аватков.
У російській варіанті це було покаяння, в турецькому – жаль через те, що сталося непорозуміння. З першого питання виникає і другий. Чи були в підсумку турками виплачені компенсації? Адже навіть у витягах з листа, опублікованих на сайті Кремля, про них немає ні слова. Є лише наступний пункт: «В ім’я полегшення болю і тяжкості завданих збитків ми готові до будь-якої ініціативи».
Дехто, звичайно, спозиціонував цей пункт саме як готовність до виплати компенсації – і в країнах розгорнулася дискусія на цю тему.
«У Туреччині його обговорювали експерти з посиланням на російських колег. Цифра варіювалася від 30 до 100 тис. Доларів за загибель льотчика плюс вартість Су-24 по його експортній ціні», – говорить Яшар Ніязбаєв.
Однак дискусії вщухли самі собою, і в підсумку про виплату компенсації ніхто так і не розповів – ні з боку держави, ні з боку родичів Олега (які ніби як від компенсації формально відмовилися, але, за даними турецьких ЗМІ, на них претендували).
Швидше за все, їх і не було. Компенсація має на увазі визнання провини, але – і це третє питання – визнав її Ердоган? Адже те, що, що в російській версії перекладається як «вибачте», в турецькій звучить як «вибачайте». Офіційна-то позиція Анкари і раніше в тому, що літак був збитий не по указу лідера країни, а в результаті змови політичних супротивників Ердогана і американців.
Версій змови кілька. За однією з найбільш захоплюючих (озвученої відомим турецьким журналістом Абдулкадіра Сельві), вся історія з літаком була не чим іншим, як способом зірвати плани турецького лідера в Сирії. За 9 днів до трагедії в турецькій Анталії почався саміт G20, де Ердоганом нібито отримав добро Путіна на військову операцію проти Ісламської держави в Джераблусі. На думку турків, Сполучені Штати планували віддати цю територію курдам, щоб ті з’єднали два підконтрольних їм регіону Манбідж і Афрін (відповідно на схід і захід від Джераблуса), створивши на всьому протязі сирійсько-турецького кордону курдську квазідержаву. Підготовка операції йшла повним ходом, і за лічені дні до її початку збивають російський літак. В результаті російсько-турецькі відносини пробивають дно, введення турецьких військ до Сирії скасовується (через те, що вони відразу ж перетворюються в мішені для розгніваних росіян), і саму операцію Анкара змогла почати тільки в серпні 2016 року. Тобто, в розумінні турків, вони стали такою ж жертвою цієї змови, як і росіяни – якщо навіть не головними постраждалими.
Однак, як слушно зауважує Володимир Аватков, головний шкоди було завдано все-таки не турецькій економіці, а «культурно-гуманітарного фактору присутності Туреччини в Росії». По суті, ФСБ провела на території РФ масштабну операцію, вичистивши країну від «небажаних» турецьких освітніх організацій, що орієнтувалися на турків духовних лідерів і громадських структур. Багаторічна робота Анкари в області «м’якої сили» на території Росії канула в Лету – і без особливого опору з боку Ердогана, без істерик про «невинно вигнаних турецьких вчителів». Власне, ця зачистка (яка врятувала тисячі умів від нав’язування їм турецьких радикальних поглядів) і стала свого роду компенсацією за вбитого льотчика.
