З початку повномасштабного вторгнення Росія втратила понад мільйон військових і велику кількість техніки, попри масштаби армії та початковий план швидкої операції. Неефективність зумовлена системними проблемами, жорстокістю, низьким рівнем підготовки і корупцією, що призводить до колосальних втрат і поразок.
Про це пише The Telegraph.
За три з половиною роки після початку «спеціальної військової операції» Росія втратила понад мільйон військових, хоча операція спочатку планувалась тривати лише три дні. Для армії такого масштабу, як за кількістю особового складу, так і техніки, це надзвичайно висока ціна за контроль менше ніж п’ятої частини території України. При цьому армія України у момент незаконного вторгнення 24 лютого 2022 року була значно меншою.
Чому ж російська армія показує таку неефективність? Чи це лише проблема сучасних Збройних сил РФ, чи це глибша, системна проблема, яка тягнеться століттями? Сьогодні ці питання спробують розглянути військовий експерт Геміш де Бреттон-Гордон та історик Джеймс Голланд.
Російська армія завжди спиралась на масовість і жорстокість. Хоча вона й прагнула мати амбітні інтелектуальні підвалини для своєї військової потуги, на практиці ці ідеї зазвичай розбивалися об реальність. Наприклад, у 1920–1930-х роках радикальні військові ідеї у Червоній армії були втрачені через сталінські чистки. Єдина армія, яка винесла цінні уроки із експериментів, проведених в СРСР, була німецька Вермахт.
Сьогодні, у 2020-х, «Доктрина Герасимова» або «гібридна війна» провалилася перед народом України, який мужньо протистоїть неспровокованій агресії проти свого суверенного державного устрою.
Останнім часом все частіше переосмислюють радянську перемогу у Другій світовій війні, а також характер бойових дій у тому конфлікті та загалом історію російських воєн від початку ХХ століття. Можна впевнено сказати, що, окрім Другої світової, історія війн Росії вражає поразками і величезними втратами.
Росія зазнала ганебної поразки від Японії у 1905 році, що сприяло революції того ж року. Участь Імперської Росії у Першій світовій війні стала катастрофою, що призвело до 5,5 млн втрат, поразки на фронті та повалення царського режиму. Договір у Брест-Литовську 1917 року змусив Росію поступитися великою територією Німеччині та її союзникам.
Загальна риса цих подій — керівництво байдужо ставилось до величезних втрат серед рядового складу. Коли не турбуєшся про втрати, основні принципи ведення війни просто ігноруються.
Що стосується України, то хоча Росія має одну з найбільших армій світу, і було припущення, що Україну можна швидко окупувати, за понад три роки Росія захопила лише близько 20% країни. Водночас сама Росія була уражена контратаками, а її втрати вражають: понад мільйон особового складу, з них понад 500 тисяч загиблих, понад 10 тисяч танків, 21 500 броньованих бойових машин, 41 000 інших транспортних засобів, 24 500 артилерійських систем та 370 літаків, включно з частиною стратегічного ядерного бомбардувального флоту.
Щоб уявити масштаби, втрати 10 000 танків перевищують виробництво наймасовішого німецького танка під час Другої світової.
Головна риса цих війн — неймовірно високі втрати. Будь-хто, хто прочитає цей перелік смерті та руйнувань, а також велику кількість поразок, цілком може дійти висновку, що Росія просто погано вміє воювати. І це правда.
Поки Західні союзники розумно використовують технології, глобальні можливості, механізацію і логістику, щоб мінімізувати ризики для своїх солдатів, Червона армія продовжувала політику неймовірних втрат. Союзники використовували принцип «сталь, а не плоть», а СРСР та нині Росія прагнули мати і те, і те, через що втрати були колосальними.
В історії Червона армія втратила значно більше життів, ніж Західні союзники або навіть німці, яких вони перемагали. Але це не означає, що Червона армія нести найбільший тягар війни. Західні союзники вели справжню глобальну війну на землі, в повітрі й на морі, борючись проти більшої частини сил Осі. СРСР, до останніх місяців війни з Японією, воював лише на Східному фронті — і робив це вкрай неефективно.
Щоб бути ефективною армією, здатною маневрувати та випереджати ворога, потрібно багато тренувань. Наприклад, підготовка британського танкового полку для дій у складі об’єднаного підрозділу з піхотою, артилерією, безпілотниками та іншими силами займає понад рік.
Російських призовників навчають лише кілька днів і відразу кидають у бій, деякі навіть не вміють чистити зброю. Навчання танкістів триває кілька тижнів і не включає спільних тренувань з іншими підрозділами, що призводить до високої смертності та хаосу на полі бою.
Командування російської армії жорстко централізоване і базується на сліпому підкоренні. Старші офіцери часто займаються дрібними тактичними завданнями, які у британській армії виконують молодші командири. Ініціатива не лише не заохочується, а й карається.
Військові застосовують жорстокі методи дисципліни, подібні до тих, що були у ХІХ столітті та Першій світовій — «штрафні батальйони» і «заграничні загони», де молодші офіцери стріляють по відступаючих або дезертирах. «Дедовщина» — жорстокий тип знущань і булінгу — є невід’ємною частиною системи виховання. Ця ненависть між старшими і молодшими солдатами сильна, тому не дивно, що воєнні злочини є повсюдними там, де з’являється російська армія.
Корупція процвітає навіть у мирний час. Паливо, боєприпаси, їжа, зброя, форма та бронетехніка продаються на стороні. Солдатів використовують як рабську працю — змушують будувати дачі офіцерів чи збирати врожай, як це було за царських та радянських часів.
Ми занадто довго мали надмірну повагу до Червоної армії і її сучасного наступника — Російської армії. Перемога у Другій світовій була повною, але надто дорогою ціною. Червона армія була продуктом жорстокої, корумпованої країни, яка не цінувала життя своїх солдатів — і була, по суті, вкрай некомпетентною. І сьогодні ситуація не змінилася.
Як пише видання, президент Росії Володимир Путін, який так відданий спадщині Великої Вітчизняної війни, нічому не навчився.
