Російська артилерія завжди відігравала ключову роль у військових кампаніях. Окупаційна армія застосовує її не лише для руйнувань військових цілей, але й для психологічного тиску.
Про це пише Business Insider.
7 вересня 1812 року барон Луї-Франсуа Лежен, штабс-офіцер армії Наполеона, описував Бородінську битву так: «Увесь цей час грізна артилерія редутів у центрі ворожої лінії чинила таке страшне спустошення в наших рядах».
Подібне можна було почути і від німецького солдата під Сталінградом у 1943 році чи українського бійця під Бахмутом у 2023-му.
Йосип Сталін називав артилерію «богом війни», і цей культ зберігся в Росії донині. Під час війни в Україні саме артилерія, а не авіація чи спецназ, забезпечувала російські наступи, дозволяючи піхоті просуватися під прикриттям інтенсивних обстрілів. Станом на лютий 2024 року в Україні, за оцінками, діяло близько 5000 російських артилерійських систем.
«Значення артилерії в російській війні виходить за межі її ефективності на полі бою», – зазначають дослідники Джанджузеппе Пілі, Бретт Еванс і Райдер Фінн у звіті Royal United Services Institute (RUSI). «Протягом історії та до теперішнього моменту її розгортання мало пряме політичне значення, слугуючи видимою демонстрацією рішучості Росії досягти своїх цілей, незалежно від рівня руйнувань чи жертв серед цивільного населення».
Росія використовує артилерію не лише для руйнування, а й як засіб психологічного тиску. «Психологічний вплив російської артилерії — це не ненавмисний наслідок, а свідома особливість її бойової стратегії», — підкреслюють експерти.
Використання артилерії Росією бере початок у XVI столітті. Як і в інших європейських арміях XVIII-XIX століть, вона стала престижною зброєю, що вимагала освічених офіцерів. Наполеон почав свою кар’єру як артилерист, що підтверджує її значущість.
Традиція масованих обстрілів веде своє коріння від Першої світової війни. Брусиловський прорив 1916 року став одним із небагатьох успішних наступів Російської імперії, значною мірою завдяки ефективному використанню артилерії. RUSI зазначає:
«Російський військовий досвід ведення артилерійської війни в Першій світовій війні заклав основу для використання артилерії російськими військами: помітна опора на повітряну розвідку для точних непрямих артилерійських загороджень; ефективне використання артилерії в психологічних операціях; і використання артилерії як інструменту подолання перешкод для здійснення швидких наступальних маневрів».
Під час Другої світової війни радянська армія досягла зеніту артилерійської могутності. В останньому наступі на Берлін у квітні 1945 року було зібрано майже 10 000 гармат, які випустили понад мільйон снарядів у перший день. «В останні роки Другої світової війни радянська щільність вогневої потужності на фронтах прориву становила від 150 до 200 гармат на кілометр», — зазначає RUSI.
Хоча в ході Холодної війни артилерія залишалася основою радянської стратегії, її ефективність була обмежена в конфліктах у Афганістані та Чечні. Згодом її значення здавалося зменшеним на тлі розвитку високоточної зброї.
«За часів Суворова артилерія була одним із найшановніших і найпрестижніших видів російської армії — погляд, який був значною мірою забутий з початком повномасштабного вторгнення в Україну», — підкреслює RUSI. Проте артилерія знову відіграє важливу роль, особливо коли погодні умови роблять авіацію та дрони менш ефективними.
Сьогодні Росія використовує широкий спектр артилерійських систем, від радянських зразків до сучасних розробок. Серед них 152-мм самохідна гаубиця 2С19 «Мста-СМ2», буксирувані 122-мм гаубиці М-30 часів Другої світової війни, а також реактивні системи залпового вогню «Торнадо-С» і «Ураган». Сучасні російські РСЗВ можуть використовувати керовані снаряди, поєднуючи масовані обстріли з точковими ударами.
«Артилерія розглядається як проміжна зброя між стратегічними озброєннями (такими як ракетно-ядерна зброя) і суто звичайними озброєннями», – зазначає RUSI. «Немає жодних підстав вважати, що в майбутніх війнах Росія не використовуватиме артилерію як засіб для здійснення політичного та психологічного тиску та висловлення рішучості як внутрішньої, так і зовнішньої».
