Мудрий Козьма Прутков писав: «Якщо на клітці з буйволом побачиш надпис «слон» – не він очам своїм». Після свят, переглядаючи фейсбук та новинні сайти, звернув увагу на те, як по-різному коментують різні експерти результати виборів у громадах: попри те, що статистика говорить про перемогу членів «Батьківщини», прихильники чинної влади закликають не вірити очам своїм. Одразу обмовлюся: не ставлю за мету «піарити» зазначену партію – це лише привід для того, аби поговорити про тенденцію.
А тенденція очевидна: Петрові Порошенку створюють «теплу інформаційну ванну», переконуючи його (і себе) у тому, що він має підтримку на місцях. Спілкуючись з прихильниками Порошенка, я неодноразово чую неформальний аргумент: «Невже ти думаєш, що американці «зіллють» Петра? У них немає іншого кандидата». Якщо навіть і так, то навряд чи цей аргумент може бути дієвим: американські технологи добре вміють робити «кольорові революції» і перевороти, але часто безпорадні, зіштовхуючись із демократичним виборчим процесом (навіть умовно демократичним). Нещодавно один з американських конгресменів підрахував: його країна здійснила 64 перевороти та «революції» (Вірменія – 65-та, схоже). Але при цьому я можу назвати десятки випадків, коли американські виборчі технології терпіли поразку. Тому зовнішня ставка на виборах – це далеко не все.
Протягом тривалого часу в кулуарах чутно: «Той-то поїхав на «оглядини» у Вашингтон, його будуть штовхати в президенти замість Порошенка». Але при цьому мало хто говорить про те, що народ також має свою думку, і голосуватиме за тих, хто зможе запропонувати правильну програму – досягнення миру на Сході і в суспільстві в цілому, відродження економіки, реальний соціальний захист – без зайвого популізму і епатажу. Врешті решт, народ не стане миритися з «політичними назначенцями» на посту Президента – навіть якщо ті, хто спробуватимуть призначити главу держави в Україні, обіцятимуть «в доважок» кредити МВФ та «Джевеліни».
Соціологія неодмінно показує протягом тривалого часу тенденцію: близько 60% відмов від відповіді на питання інтерв‘юерів, близько 40% тих, хто не визначилися у своїх виборчих симпатіях. У 2007 році – я це добре пам‘ятаю – наявність «соціологічних партизанів» привела до того, що партія Юлії Тимошенко отримала 30% голосів замість прогнозованих соціологами 17-19%. У США наявність неврахованих соціологами «shy trampists» привели до перемоги Трампа – попри всі прогнози щодо однозначності перемоги Хіларі. Сьогодні «партизанів» значно більше, ніж десять років тому – дається взнаки загальна нервозність часу і страх перед «мирними активістами» на службі у влади. І зрозуміло, що їх симпатії не на боці режиму. Чи не тому найпрозорливіші політики вже почали «тусувати» на Подолі – так само, як раніше намагалися робити реверанси вбік Печерська? Складається враження, що започаткований у князівські часи антагонізм між Горою і Подолом знову актуалізувався).
А результати місцевих виборів лише додають впевненості у тому, що підтримка на місцях – не на боці чинної влади. Скільки би не намагалися видавати буйвола за слона – все одно діє принцип «не вір очам своїм».
