Російський диктатор Володимир Путін та лідер Китаю Сі Цзіньпін застосовують проти президента США Дональда Трампа його ж власну «стратегію угоди».
Про це у колонці для The Hill пише політолог, ексдиректор з питань Китаю при міністрі оборони США з 2005 по 2006 рік Джозеф Боско.
Трамп виправдовує агресивну тарифну політику, звинувачуючи економічних партнерів та союзників США у жадібності та експлуатації.
«Чесно кажучи, друг часто буває набагато гіршим за ворога», – зазначив він, проголошуючи минулого тижня «День визволення». Раніше Трамп навіть стверджував, що «Європейський Союз був створений, щоб накручувати США».
Однак Трамп не вважає винними у значному торговельному дефіциті іноземні уряди, а покладає відповідальність на «дурних» і «жалюгідно слабких» попередників, здебільшого демократів, а також республіканців, які, за його словами, не відповідають назві. Вони, на його думку, дозволили досвідченим іноземним переговорникам здобути перевагу.
У своїй книзі «The Art of the Deal» (1987), написаній у співавторстві з Тоні Шварцем, Трамп описує власну тактику переговорів – займати радикальні початкові позиції, щоб потім укласти угоду на трохи вигідніших умовах, створюючи ілюзію поступки.
Трамп сприймає союзників як споживачів американських ресурсів, зокрема у сфері безпеки. Його віце-президент Джей Ді Венс підкреслив це ставлення в одному з витоків у Signal, де написав: «Я просто ненавиджу знову рятувати Європу».
Утім, стиль ведення переговорів Трампа радикально змінюється, коли мова заходить про противників США. За свій перший термін він назвав Сі Цзіньпіна своїм другом і навіть після пандемії, яка серйозно підірвала американську економіку, запевняв, що довіряє китайському лідеру.
Яскраво проявляється подвійний підхід Трампа у зовнішній політиці на прикладі війни в Україні. Він закликав негайно зупинити бойові дії, ще до досягнення перемир’я, вважаючи, що Захід і Україна винні у розпалюванні конфлікту. Разом із Венсом він критикував Володимира Зеленського за відмову від ультимативної пропозиції без гарантій безпеки. Після цього він зупинив військову та розвідувальну допомогу Україні.
Коли Зеленського змусили погодитися на угоду, Трамп у односторонньому порядку змінив умови на ще більш обтяжливі, що виглядало як покарання за попередню відмову.
Усе це Путін використав на свою користь. Він заявив, що «в принципі» погоджується на перемир’я, відклавши обговорення деталей у невизначене майбутнє. Водночас він продовжував удари по цивільному населенню України, розширюючи територіальні претензії і висуваючи нові умови. На додачу, Путін замовив і подарував Трампу лестощі у вигляді портрету, підсміюючись з його іміджу «сильного переговірника».
Боско пише, що усе це привернуло увагу Сі Цзіньпіна, який спостерігає за діями Трампа й готується до нової геополітичної гри. Китай уже активізував військові навчання біля Тайваню – навіть до того, як Трамп публічно знехтував суверенітетом України.
Наступним кроком Сі стане підтримка ілюзії взаємної симпатії та активне поширення дезінформації про статус Тайваню, зокрема у світлі старої дипломатії часів Ніксона та Кіссінджера.
Згодом Китай може зробити реальний крок – захопити острів, як-от Кіньмен-Кумой, або запровадити економічну блокаду. У відповідь Пекін може погрожувати ядерною війною, а Сі – запропонувати провести переговори з «другом» Трампом для запобігання катастрофі.
Тайвань ризикує опинитися в аналогічній ізольованій ситуації, в якій перебуває Україна під впливом Трампа. Запобігти цьому можливо лише, якщо Трамп відкрито і недвозначно заявить про готовність США захищати Тайвань, поклавши відповідальність за запобігання війні на Китай.
