Слідом за недавнім переворотом в М’янмі в країні стали все активніше наростати протестні настрої.
Попри заборону на масові збори, десятки тисяч людей який день поспіль виходять на вулиці з вимогою звільнити громадянського лідера країни Аун Сан Су Чжі і її союзників і повернути їм владу. Зростає і кампанія громадянської непокори – 10 лютий до лікарям, вчителям і залізничникам приєдналися держслужбовці міністерства електроенергії і енергетики. І чим завзятіше протести, тим жорсткіше стає відповідь військових: якщо сам переворот пройшов безкровно, то в подальшому протистоянні вже є перші жертви.
Перша доба після перевороту в М’янмі 1 лютого місцеві жителі, здавалося, перебували в своєрідному шоковому анабіозі. Лише до ночі 2 лютого на вулицях Янгона стали чутні перші ознаки невдоволення тим, що трапилося – автомобільні гудки і удари каструль в знак протесту проти арешту громадських лідерів країни. Вже на наступний день співробітники 70 лікарень і медичних установ по всій М’янмі припинили роботу, засудивши переворот. Перші вуличні демонстрації пройшли лише 4 лютого в місті Мандалай, але акція досить швидко заокруглилась арештами тих, хто ризикнув взяти в руки плакати на підтримку заарештованої Аун Сан Су Чжі, лідера партії «Національна ліга за демократію».
Втім, наступні дні показали: бірманці довго запрягають, але швидко їдуть. З 6 лютого, всупереч введеним військовими забороні на збіговиська більше п’яти осіб, десятки тисяч людей стали щодня виходити на вулиці з вимогою звільнити Аун Сан Су Чжі, президента країни Вин Мьин та інших членів громадянського уряду.
Перші три дні поліцейські розганяли протестуючих водометами і сльозогінним газом, але вже 9 лютого в натовп полетіли гумові кулі. Не обійшлося і без бойових патронів – в основному їх випускали в повітря в якості попереджувальних пострілів, однак в ЗМІ потрапила історія про місцевій жительці, яка опинилася на межі життя і смерті через вогнепального поранення в голову. Чимало повідомлень приходило і про поранення, причому серйозних, серед інших демонстрантів в різних куточках країни. Під гарячу руку поліцейських потрапили і деякі журналісти.
Проте жорстка відповідь військових не остудив запал невдоволених. 10 лютого тільки в Янгоні з протестами на вулиці вийшли вже 100 тис. осіб. Помітно розширилося і число учасників акції громадянської непокори – в середу до вже брали участь в ній лікарям, вчителям, деяким держслужбовцям і залізничникам приєдналися співробітники міністерства електроенергії і енергетики. Почастішали й випадки переходу на бік протестуючих співробітників сил правопорядку – в ряді міст десятки поліцейських були помічені з плакатами «Співробітники поліції – з цивільними особами» або «Нам не потрібна військова диктатура».
– Загальнонаціональні протести у всій М’янмі вражають. Це найбільше виступ з 1988 року, але в той же час це несамовито, тому що, знаючи ставлення Татмадау (офіційна назва збройних сил М’янми) до протестів, нас чекає тільки один результат: кровопролиття. Ніколи раніше – в 1962, 1974, 1988, 2007 роках – генерали не могли терпіти масових протестів. Вони завжди відповідали однаково: стріляли в людей, – нагадав польський фахівець з М’янми з Ягеллонського університету в Кракові Міхал Любина.
Втім, експерт висловив надію і на відносно більш оптимістичний сценарій, при якому людям дозволять протестувати днями, тижнями або місяцями, щоб врешті-решт вони розгубили сили. Це позбавить протестуючих перемоги, але дозволить уникнути серйозного кровопролиття.
За свідченням російського сходознавця, який багато років живе в Янгоні, Петра Козьми, ще кілька днів тому здавалося, що генерали можуть здати назад і продемонструвати готовність прислухатися до народу.
