Ірпінь – невеличке місто поблизу Києва, яке проявило велику стійкість з самого початку повномасштабного російського вторгнення. Впритул до населеного пункту російська армія підійшла вже 27 лютого, але окупувати місто їм вдалося лише на третину. Бої за Ірпінь точилися до кінця березня. Тоді ж президент України Володимир Зеленський нагородив Ірпінь почесним званням «Місто-герой України».
Про неабиякий героїзм міста під час оборони, роль Ірпіня у захисті столиці та плани з відновлення житлового фонду – в інтерв’ю мера Ірпеня Олександра Маркушина.
Як почалося Ваше 24 лютого, звідки Ви вперше дізналися, що почалася війна?
Всі готувались до початку війни, але 24 лютого я був вдома. Перше – це почув вибухи, подивився у вікно і бачу, що зі сторони Гостомеля іде дим, літають літаки, чути постріли. Потім увімкнув телевізор та побачив звернення нашого президента, що почалася війна. Одразу я зібрав екстрену нараду у міській раді. Віддав команду нашим хлопцям військовим, щоб вони збиралися, брали зброю і готувалися до захисту. І вже о 8 ранку міська рада прийняла декілька важливих рішень. Перше – це створення нашої територіальної оборони, де мене обрали командиром, друге – робити лінію оборони нашого міста, і третє – готуватися до евакуації населення.
Які були Ваші перші дії?
Вже до 11 ранку всі рішення були прийняті, всі команди роздали і почали зв’язуватись з сусідніми громадами, з Бучею. Але, на жаль, з мером Бучі ми не зв’язалися – він не брав слухавку. Він вже кудись виїжджав на Захід України, тікав.
Чи були у Вас думки взяти родину і поїхати в безпечніше місце?
У мене велика родина – це місто, 100 тисяч мешканців. Свою сім’ю я відправив з родичами, а сам залишився тут. Я вважаю, що не мав права кудись виїжджати, бо якщо втече голова, як в сусідньому місті (Бучі – ред.), то буде 1400 загиблих, розстріляних. Там не було евакуації.
Чому Ви пішли в тероборону, Ви ж могли просто керувати процесом з мерії?
Тоді я був більше потрібен як військовий. В мене є досвід: я офіцер запасу та професійний мисливець, а отже зі зброєю точно вмію поводитись. Перші бої ми разом з побратимами, нашими хлопцями, приймали на «Жирафі» (торгівельно-розважальний центр – ред.), і відстояли Ірпінь.
Як вдалося мінімізувати втрати серед цивільних, враховуючи таку велику кількість пошкоджених будинків?
Ми зробили найголовніше – евакуацію. Це безпрецедентно, майже все місто евакуювали, і цим самим ми зберегли життя. Ми бачимо і знаємо, що Ірпінь – найбільш пошкоджена громада в Київській області, але Ірпінь – перше місто Київської області, яке перемогло ворога. Перша перемога збройних сил була саме в Ірпіні. Саме за це наш президент Володимир Зеленський надав нам статус «Місто-герой України». Потім ми вже звільнили Бучу, Гостомель, Ворзель. Я звільняв особисто Бучу зі своїми хлопцями, і росіяни відступили до білоруських кордонів.
Як проходила евакуація мирного населення?
Ми евакуювали за 10 днів 95% всього міста, це 95 тисяч людей. Спочатку виїжджали потягом 3 дні поспіль, далі його з літака розбомбили. Паралельно евакуйовували автомобілями разом з церквою. Потім тільки 40 тисяч мешканців вивели через наш Романівський міст, тим самим вберегли десятки тисяч життів.
Коли люди почали повертатися назад?
Повертатися почали десь в кінці травня, до цього я забороняв, бо місто було заміноване. Далі ми пройшли розмінування по місту на 100%. На сьогоднішній день, звичайно, тут безпечно. Вже давно безпечно. Два моїх сини повернулися в місто в кінці червня 22 року, і ми всі тут. Якщо говорити про небезпечно, то зараз в Україні йде війна, але ми ж українці, ми потрібні тут, а не закордоном.
Щодо вищезгаданого Романівського мосту, коли планується відкриття?
Цей міст ми будемо відкривати в цьому місяці, десь в 20-х числах, разом з президентом. Президент України офіційно заявив, що Ірпінь є лідером по відбудові в Україні. Для нас це дуже важливо, дуже потужно і на сьогоднішній день ми є лідерами і по багатьом соціальним об’єктам, і по всій відбудові.
